Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

священний та достохвальний Платон до Господа відійшов. Почув патріярх про смерть його, прийшов з усім клиром своїм до Студійського монастиря і, поцілувавши святі його мощі, чесно поховав. Преподобний же Теодор до кончини духовного свого отця Платона тільки два літа в тиші із братією своєю прожив, потому знову постала на нього і на всю Христову Церкву люта буря від зловірного Лева-вірменина, котрий спершу воєводою був у благочестивого царя Михаїла. Послано його супроти варварів на схід, там численне воїнство зібрав і, загордівши, постав на добродійника свого, царя Михаїла, і всі, що були під рукою його, сановники та воїни теж постали: одні дарами, інші обітницями, а ті іншими ласками звабилися — і притяг їх до себе. І так царем учинився, і ніхто не супротивився йому. Довідався про це благовірний цар Михаїл, отож царську багряницю на іночу волосяницю змінив, не бажаючи чинити міжусібні війни, і відступив царство ворогові своєму, а сам іноче взяв життя.

Прийнявши ж царську владу, Лев-вірменин спершу благовірним і тихим з'являв себе, доки укріпився на царстві і зібрав злочестю своєму посібників. Тоді почав гудити святі ікони й докоряти тим, котрі пошановують їх, нерозумними таких називаючи. Викрив патріярх його злочестя і змагався із ним, покликаючись на писання про святі ікони, але нічого не досяг, тільки на більшу ярість підняв безумного царя, котрий тоді скликав відомих священиків та іноків, і патріярха ж із ними вкупі, і блаженного Теодора покликав, відтак явно відкрив їм . злобу свою, огуджуючи й докоряючи тим, хто чесні ікони пошановував; похваляв же тих, котрі знищували іконне поклоніння, і говорив: "Чи ж не закон давній, перстом Божим написаний, заповідав не служити ділу рук людських: "Не сотвори, — казав, — кумира ані жодного подіб'я". Не належить-бо поклонятися іконам, бо їх рука людська творить, як не може хтось на іконах написати Неописанного і на дошках у лікоть уміщати Невмістимого, і Божим іменем називати фарбою зображеного". Святі отці марнотним його словам усяко суперечили, огудні слова його відкидаючи й кажучи: "Коли закон, Мойсеєм даний, цілковито утримаємо, то марна буде християнська віра наша, марне і проповідання апостольське, марне і всіх святих отців божественне передання буде. І саме Владичне воплочення (про що й казати страшно) відкинено буде, ним-бо пізнали ми людський його образ, і честь іконну прийняли, пошановуючи в іконах того, котрий є зображений". Так говорив святий преподобний Теодор, що добре знав усе старе й нове Писання; дерзновенно ж мовив до царя: "Звідкіля до тебе, о царю, цей умисел прийшов, щоб Христовий зневажити образ і щоб таке єретичне повеління вносити у святу Церкву і роздирати ризу її, зіткану від небесної благодаті та апостольського й отчого учення? Чи від Старого Закону мудруєш, йому ж бо вчинила кінця Нова Благодать, яка з Ісусом Христом прийшла. Коли ж належить зберігати Старий Закон, якого ви тримаєтеся, то й обрізування, і суботствувати та інше, в ньому записане, належить чинити. Не можеш хіба ти цього зрозуміти, царю, що закон даний був на час одному лише народові, котрий вийшов з Єгипту, але зникла тінь явленої благодаті, та й сам Закон не скрізь те зберігає, що повелів. Повелів був не чинити подіб'я і не служити ділу рук людських, а подіб'я херувимів над кивотом поставив, а чи не були ті херувими ділом рук людських? Однак усі їх пошановували. В Новій же Благодаті сам Господь лице своє на обрусі зобразив і Авгарю подав. Його Авгар торкнувся і дістав зцілення довгочасної своєї хвороби. По тому святий Лука, Господній апостол та єванге лист, своїми руками зобразив подіб'я Матері Господньої і останньому родові залишив. Також явлений у Фінікії нерукотворний образ Спасів дивні й численні чудеса учинив. І інші чуда, які творяться святими образами, чи не світліше сонця з'являють те, що гідну честь їм належить воздавати?". Цар-бо, не слухаючи слів преподобного, рече: "Не хочу я невидиме і невсяжне Божество зображати фарбами". Відповів Теодор: "Не ми, о царю, Божество описуємо, але Неописанне це сповідуємо й віримо в Нього. Зображаємо прийняту від нас плоть Сина Божого іконним писанням і їй поклоняємося і пошановуємо її". І багато преподобний отець від божественного Писання і від отецьких передань говорив і царську облуду викривав. Цар же ярості наповнився і мовить преподобному із гнівом: "Знаю, що ти завжди незмисленне говориш і сварливе, горде ж і всім супротивне. І тепер прийшов ти злословити й гудити мене, промовляючи не як до царя, а як до котрогось із простих, — за це заслужив ти численних мук. Але ще помилую тебе, доки певніше явиться правдивим наше мудрування. А коли й по тому не покоришся, приймеш належну безумству та упірності своїй кару".

Преподобні отці відтак нічого іншого не захотіли мовити цареві, кажучи подумки: "Навіщо говоримо це розпутній душі, яка не хоче зцілитися?" Блаженний-бо Теодор узяв духовного меча і так промовив йому: "Зрозумій-бо, о царю, і втям, що не твоє [діло] є церковні повеління роздивлятися і спитувати, твоїй владі належить мирські речі розмірковувати й управляти, церковні ж справи святителям та навчителям церковним належать, тобі ж тільки наслідувати і повинуватися є повелено. Так каже апостол: "Поставив Бог у Церкві, першими — апостолів, другими — пророків, третіми — учителів", а не царів". Цар же рече до преподобного: "Чи ти ж бо проженеш мене із Церкви?" Відповів преподобний: "Не я, а слово божественних апостолів і передання святих отців проженуть: "Якби ... ангел із неба благовістив нам те, що святій вірі супротивно, — нехай буде проклятий". Коли хочеш усередині Церкви Христової бути з нами, які поклоняються іконі Христовій, то послідуй в усьому патріярху, а з ним сущому чесному собору". Це почувши, цар більше ярості наповнився і прогнав усіх від себе із безчестям.

Вийшли ж від царя прогнані преподобні отці вкупі із патріярхом, обступили блаженного Теодора, вустами, водночас і душами, похваляючи його, бо великим благорозум'ям та мужністю супротивився мучителю і сильно поганьбив його, дерзновенно викривши його злочестя. Коли простували вони додому, вийшло від міського єпарха таке слово, щоб ніхто не бесідував і не розпитував про віру, але хай усі творять тільки цареве передання, — так повелів цар. Дійшли послані із тим словом і до блаженного Теодора, він-бо, відповідаючи, сказав до них: "Чи ж праведно вас слухати більше, аніж Бога, самі розсудіте! Ліпше язику моєму відрізаному бути, аніж мовчати і не допомагати істинній вірі".

Навчав усіх преподобний без сумніву