Читати книгу - "Аптекар"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона хитнула головою.
— Я заберу із собою лише деякі речі. А решту заховаю десь за огорожею садиби.
Деніел спантеличено звів брови, а Кевін, погоджуючись, кивнув.
— Раніше мені доводилось тікати посеред ночі, — пояснила вона Деніелові, намагаючись говорити тихо, хоча Арні, мабуть, усе одно міг розчути. Вона гадки не мала, скільки він знає про колишнє Кевінове заняття. — Часом проблематично повертатись, щоб спакувати речі.
Деніел повів бровою. Той смуток, який вона сподівалась побачити раніше, зараз проступив на його обличчі. Небагато людей заходили у цей світ з власної волі.
— Тобі не треба тут про це перейматись, — мовив Кевін, — ми у безпеці.
Кевін був одним з тих, хто сам обрав таке життя, а тому його судження були для неї підозрілими.
— Краще тримати себе у формі, — наполегливо відповіла вона.
Кевін знизав плечима.
— Якщо ти прагнеш саме цього, я знаю слушне місце.
Будинок був усередині трохи гарніший, ніж зовні. Вона гадала, що там поцвілі шпалери, дубові панелі ще з 70-х, скрипучі канапи, лінолеум та кухонні меблі із жаростійкого пластику. І попри те, що очевидним було прагнення відтворити сільський стиль, ремонт був новим за останнім словом техніки. Навіть була гранітна стільниця на кухонному острівці під люстрою, декорованою рогами лося.
— Ого, — пробурмотів Деніел.
— Скільки ж ремонтників попрацювало в цьому інтер’єрі? — пробурмотіла вона. Забагато свідків.
Кевін розчув її слова, хоча вона й не хотіла. — Взагалі ніхто. Арні колись працював у забудовах. Ми привезли все із сусіднього штату й зробили все самотужки. Власне, зробив здебільшого Арні. Задоволена?
Алекс скривила надуті губи.
— Як ви познайомились? — спитав Деніел увічливо в Арні.
Їй справді слід вивчити Деніела, — міркувала Алекс, навчитись у нього того, як вступати в розмову. Ось як поводиться нормальна людина. Або вона ніколи не вміла, або цілком забула, як слід поводитись. Вона зналась на тому, як працювати офіціанткою та працювати у закритих ізольованих приміщеннях; вона вміла реагувати на обставини на роботі так, щоб привертати до себе якомога менше уваги. Вона навчилась розмовляти з пацієнтами під час свого нелегального підробітку лікарем. А до того вона навчилась, як найкраще витягувати відповіді із суб’єктів. Але поза розписаними ролями вона завжди уникала будь-якого контакту.
На питання Деніела відповів Кевін.
— Арні вскочив у невеличку халепу, яка була дотичною до того, над чим я працював, коли повернувся. Він прагнув виплутатись і надав мені дуже цінну інформацію, а я натомість мав його вбити.
Мовчазний Арні широко усміхнувся.
— Ми знайшли спільну мову, — вів далі Кевін, — і не втрачали зв’язку. Вирішивши почати приготування до відставки, я зв’язався з ним. Наші потреби та інтереси чудово збіглись.
— Союз, укладений на небесах, — промовила Алекс милим тоном. Чудово, отже, його теж, можливо, хтось шукає, — міркувала вона, але не сказала цього вголос.
Кевін з Деніелом пішли до хазяйської кімнати на горішньому поверсі, щоб підібрати Деніелові гардероб і туалетне приладдя. Алекс кинулась нагору, легко знайшовши маленьку комірку, яку Кевін надав їй. Підійде. Він використовував її як комору, але там було вдосталь місця, аби поставити її розкладачку і розкласти особисті речі. Пластиковий бак для заготівлі правитиме за непоганий стіл. Ванна розташовувалась у кінці коридору. Вона була суміжною з вітальнею та майбутньою Деніеловою спальнею.
Вона вже давно ні з ким не поділяла ванну. Принаймні, ця була просторіша та крутіша, ніж та, яка була в неї раніше.
Брати досі були зайняті, коли вона спустилась до авто, щоб перебрати свої речі. На ґанку зібрались собаки; вона упізнала Ейнштейна, великого чорного ротвейлера та рудо-коричневого пса із сумною мордою й висячими вухами, який нагадував їй собаку, якому зламали ноги в кінці фільму «Lady and the Tramp». Отже, цей пес, мабуть, гончак або англійська чистокровна нишпорка, абощо — вона не могла збагнути, хто є хто.
Ротвейлер і гончак наближались до неї радше зацікавлено, ніж погрозливо, але їй і цього вистачило, щоб позадкувати до дверей. Ейнштейн, піднявши голову, протяжно й хрипко гаркнув, і обидва собаки спинились. Сіли просто на місці, достоту, як коли Кевін скомандував їм «Вільно».
Вона не мала певності в тому, що Ейнштейн уповноважений командувати рештою псів — чи вони визнають ранги? — тому вона обережно проходила уздовж ґанку, чекаючи їхнього нападу. Вони й надалі сиділи розслаблено, просто з цікавістю за нею спостерігаючи. Коли вона проминала їх, хвіст гончака голосно стукотів об дерев’яні дошки на підлозі, і у неї виникло дивне відчуття, що пес удає сум в очах, бажаючи, щоб його попестили. Вона сподівалася, він не надто розчарувався, що їй забракло сміливості це перевірити.
Вона почала порпатися в речах, складених у багажнику, добуваючи аптечку, і склала її у наплічник; вона триматиме її повсякчас при собі. Вона забрала майже увесь брудний одяг, щоб випрати в будинку — на щастя, там була пральна машина, — залишивши ділове начиння та решту сумок у багажнику. Їй треба мати хоч один комплект чистого одягу у схованці за межами маєтку. Однієї пам’ятної ночі їй уже довелося втікати після того, як другий убивця задихнувся від газу, намагаючись перерізати їй горло, — у самій білизні, а потім красти у сусіда з робочого фургончика робу. І вона завчила цей урок. І навчилася спати в такій піжамі, яка може правити за звичайний одяг вдень.
Навіть разом з розкладачкою їй легко було нести речі сходами. Вона знову спустилась за однією зі спортивних сумок, тією, у якій лежало її основне лабораторне приладдя. Не варто марнувати час у годину вимушеної зупинки, коли можна підготуватись. Проминаючи хазяйську спальню, вона почула сварку й навіть зраділа, що зараз якнайдалі від неї.
Лабораторне приладдя вона швидко налаштувала після стількох тренувань. Одна зі скляних пляшечок виявилася зі щербинкою, утім її наче ще можна використовувати. Вона зібрала ротаційний евапоратор докупи, а потім добула кілька контейнерів та ємкостей із нержавіючої сталі. Вона використала майже все зілля «Виживання», а з огляду на те, як тривав тиждень, мабуть, їй знадобиться ще. У неї було багато Д-фенілаланіну, але, перевіривши запас опіатів, Алекс засмутилась. Їх менше, ніж вона сподівалась. Замало, щоб синтезувати ще «Виживання», а в неї залишилась тільки одна доза.
Вона все ще сердилася через брак запасів, коли почула, що Кевін гукає її зі сходів.
— Агов, Олеандр. Тік-так.
Поки вона вийшла крізь парадні двері, Кевін уже сидів у седані, а
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аптекар», після закриття браузера.