Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

В Катеринославі він же пробує видавати газету «Запорожець» такого ж напрямку, але її вийшло лише одне число.

Більш йому повелося з тижневиком «Сніп», що, незважаючи на часті грошові кари і конфіскації, виходив цілий 1912 рік у Харкові. І припинився він зовсім не через адміністраційні репресії, як про це дехто згадує, а через байдужість українського суспільства, бо про це оголошувала сама редакція в останнім числі. Коли Є. Чикаленкові доводилося докладати 3000 карбованців на його народницько-півсоціалістичну і національно-анемічну «Раду», що ще сяк-так могла заінтересувати тодішню «прогресивну» українську громаду, то зовсім очевидно, що самостійницький і «шовіністичний» «Сніп» не міг знайти собі передплатників серед соціал-малоросійської інтелігенції і темного селянства того часу. Ґрунт для сприйняття ідей М. Міхновського ще не був готовий: він сам його в той час підготовляв.

МИКОЛА МІХНОВСЬКИЙ — ОРГАНІЗАТОР УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА

Революція 1917 р. застала М. Міхновського у Києві, де він, як офіцер запасу, в ранзі поручника виконував свої обов’язки при Київськім Окружнім військовім суді.

М. Міхновський із своїми прихильниками й однодумцями (капітан артилерії Ган, В. Павелко, Валентин Отамановський, Бартоломей Євтимович та інші) зараз же береться до організації українського війська.

Так, уже 6 (19 н. ст.) березня (перша вістка про зречення царя наспіла до Києва 28 лютого ст. ст.)[231] він організує перше українське військове підготовче віче, а вже на другому Установчому вічі 9 березня ст. ст. (22 н. ст.) збори ухвалили вважати себе за Тимчасову військову раду і звернутися із відозвою до Тимчасового російського уряду[232].

24 березня (н. ст.) відбулося військове віче, на якому зібралося понад тисячу солдатів і офіцерів. Віче схвалило резолюцію попередніх зборів, ухвалило організувати Український охочекомонний полк і вибрало тимчасове Військове бюро з 7-ми членів.

А 29 березня (н. ст.) з ініціативи М. Міхновського скликано нараду українців, вояків київської залоги. На тих зборах, де сам Міхновський був секретарем (головою полк. Павло Волошин), на пропозицію М. Міхновського одноголосно схвалено постанову негайно приступити до організації власної національної армії як могутньої своєї мілітарної сили, без якої не можна й помислити про здобуття повної волі України. Було схвалено постанову розпочати організацію українських охочих полків усіх родів зброї і першому полкові надати назву «Перший охочий імені гетьмана Богдана Хмельницького полк».

Одночасно схвалено постанову відкрити у Києві «Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка» як окрему повністю самостійну українську військову організацію. Для проведення постанови в життя вибрано організаційне бюро з М. Міхновським на чолі. Нарешті опрацьовано й церемоніал участі українського війська у загальній українській маніфестації в Києві 1 (н. ст.) квітня 1917 р. Дійсно, в національній маніфестації 1 квітня велика частина українських вояків, які виступали в зразковому порядку, свідчила про добру підготовку й організацію справи[233].

М. Міхновський, вірним помічником якого був капітан Ган, із запалом узявся за організацію Клубу, сам уклав статут і провів формування Клубу протягом одного тижня. Цей Клуб пізніше став осередком не тільки для українського вояцтва, а й для організації українського політичного життя взагалі. Вже ці факти свідчать про організаційні здібності М. Міхновського, як і про його ментальність.

Український Військовий організаційний комітет відразу розпочав заходи до утворення українського добровольчого полку. Незважаючи на опір російської «демократии» і без дозволу російської військової влади, незабаром зорганізовано Богданівський полк. В усіх делегаціях і переговорах неодмінним учасником був той же М. Міхновський. Перші добровільці записалися до полку ще на згаданім вічі 22 (н. ст.) березня, і тоді ж М. Міхновський видав першу від часу скасування Запорізької Січі відозву-наказ українському війську[234]. До полку вписалося 3400 людей. Його затверджено Першим Військовим з’їздом у Києві, а черниці Фролівського монастиря вишили для нього чудовий малиновий прапор із портретом гетьмана Богдана Хмельницького. Перед цим прапором полк склав присягу.

Український військовий рух входив у нову фазу. Розпочавшись з ініціативи кількох націоналістів-самостійників з М. Міхновським на чолі, він деякий час розвивався під чисто національними гаслами. Творення власної національної армії як головної основи української державності, — ось що було провідною ідеєю керівників руху[235].

Але українська т. зв. «революційна демократія», або, ліпше сказати — українські соціалісти, швидко спотворила первісну ідею М. Міхновського. Речником соціалістичної «демократії» виступав В. Винниченко.

Він уважав формування української армії річчю непотрібною і небезпечною.

Було ясно, що обидва напрями мусять вступити між собою в колізію. Ареною цієї боротьби став Перший Український військовий з’ їзд, скликаний на 5 ст. ст. (18 н. ст.) травня в Києві з ініціативи Українського військового комітету (отже, М. Міхновського) і з допомогою Української Центральної Ради, що вже зорганізувалася пізніше.

На першому ж діловому засіданні з’їзду Симон Петлюра (тоді ще український соціал-демократ) як голова зборів зігнорував програму з’ їзду, опрацьовану Т-вом ім. Полуботка, і подав порядок дня, запропонований Центральною Радою. Але тут справу полагоджено ще компромісово, та вже не можна було дійти до компромісу під час схвалювання резолюцій. Микола Міхнов-ський запропонував резолюцію, у якій, покликаючись на пункти Вільсона про самовизначення націй, було домагання української державної самостійності. Але з гарячим одпором Міхновському виступив В. Винниченко. Він ганьбив українських історичних діячів, гетьманів та полковників, обвинувачуючи їх, що вони гнобили простий народ і продали його свободу, казав, що світову війну почали не народи, а пани-капіталісти і т. д. Агітація соціалістів зробила своє, і в дусі вимог Винниченка схвалено таку резолюцію:

Зваживши, що всяка війна є справою не народів, а імперіалістичної політики пануючих клас, постійне військо як знаряддя панування буржуазних класів не відповідає змаганням народу, тому Український військовий з’їзд, закладаючи перший фундамент задля організованої збройної сили української демократії, ставить собі головним завданням, щоб українська армія стала по війні армією народу — народною міліцією[236].

Сьогодні, по стільки роках від тої резолюції, у світлі фактів яскравими стають обидві ті концепції, як і їхні творці: соціаліст В. Винниченко і націоналіст М. Міхновський.

Сьогодні, коли в соціалістичній «безкласовій» державі, що зветься СССР, уже нема «пануючих клас», ми вправі запитати того соціалістичного трибуна: чиєю справою було постання совєтської соціалістичної армії?.. Яких саме «клас»? Це питання