Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Між нами контракт, Кетрін Огневич 📚 - Українською

Читати книгу - "Між нами контракт, Кетрін Огневич"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Між нами контракт" автора Кетрін Огневич. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 81
Перейти на сторінку:
Розділ 21

Влад

Те, як вона дивиться на мене, просто зводить з розуму. Я бачу в її очах бажання, але знаю, що не повинен поспішати. Я маю бути з нею вкрай обачним. 

— Звучить... захоплююче, — каже вона, дивлячись на мене певний час, а потім відводить погляд убік, немов усвідомила, що дивилася на мене занадто довго. Беру її за руку і веду на кухню, де стоїть забитий продуктами холодильник. Крістіна сідає на високий барний стілець і уважно стежить за моїми пересуваннями. Відкривши холодильник, я дістаю звідти пару яєць і невеликий шматок бекону.

— Сподіваюся, ти любиш яєчню? — запитую я дівчину, коли зачиняю дверцята холодильника ногою, і йду до кухонного острівця посеред кімнати.

— Якщо тільки не підгорілу, — посміхається у відповідь Крістіна, від чого на моїх губах мимоволі з'являється посмішка. 

— Я не настільки поганий, як ти думаєш, Лисенятко. Обіцяю, тобі сподобається, — підморгую я їй, чим викликаю в неї сміх, і розбиваю пару яєць над мискою. Поки я збовтую жовтки, Крістіна тягнеться до мене, бере кухонний ніж і забирає бекон. Взявши дошку, вона починає різати його на шматочки, а потім перекладає їх на тарілку і повертає її мені. Я ставлю сковорідку на плиту і починаю готувати яєчню, наспівуючи собі під ніс якусь мелодію, яку нещодавно почув по радіо.

Коли страва нарешті готова, я перекладаю все на тарілки і повертаюся до столу, за яким сидить Крістіна. Вона з радістю забирає в мене тарілку і наколює перший шматочок на виделку. Коли вона скуштувала страву на смак, і потім тихо зітхнула, прикривши очі, я усвідомлюю, що дещо в нижній частині мого тіла починає прокидатися. Тільки не це...

— Ну що, не підгоріло, Лисенятко? — запитую я злегка захриплим голосом, і трохи покашлюю, намагаючись замаскувати свій збуджений голос кашлем. 

— Вельми... непогано, — каже вона, розплющуючи очі, і усміхається.

— Радий, що тобі сподобалося, — кажу я, запхаючи в рота величезний шматок яєчні, і намагаюся не витріщатися на неї. Що, мушу визнати, до біса важко.

— Виявляється, у чомусь ти все-таки вправний. 

— І в чому ж?

— У готуванні, — каже вона, посміхаючись мені.

— Ну, я багатий на сюрпризи. Ти навіть не уявляєш, як багато талантів у мене є, — вона починає сміятися, і її сміх мимоволі передається мені. 

— Гм... так дивно, — каже Крістіна, коли її сміх затихає, і вона пильно дивиться на мене.

— Що саме?

— Поводитися так, ніби... Ніби ми нормальна пара, а не...

— А не люди, чиї життя залежать від якихось дурнів, у яких явно не все гаразд із головою?

— Саме так.

— Як гадаєш, якби... Якби ми зустрілися з тобою за інших обставин, ти... ти б дала мені шанс? — запитую я її, затамувавши подих в очікуванні її відповіді. Дівчина якийсь час дивиться на мене, обмірковуючи мої слова.

— Можливо... Як не крути, ти досить гарненький засранець.

— Тож значить, я тобі подобаюся? — запитую я, поклавши виделку на стіл, і бачу, на її щоках виступає чарівний рум'янець.

— Я цього не казала, — пробурчала вона у відповідь.

— Але ти вважаєш мене привабливим...

— Я не... Так! Ні... Тобто... Я... — вона важко зітхає, а потім бере тарілку зі столу і йде до плити. Ну ось, момент втрачений. Я знову збентежив її.

Встаю з-за столу і йду до неї, поки вона миє тарілку в раковині. Обхоплюю руками її талію, і вкотре дивуюся тому, якою крихітною вона здається в моїх обіймах. 

— Вибач. Я не хотів тебе бентежити. Іноді я забуваю, яким бовдуром можу бути.

— Так, це точно... — тихо каже вона у відповідь, а потім вимикає кран і витирає рушником тарілку.

— І все ж ти не відповіла.

— На що?

— Я тобі подобаюся?

Боже, нехай вона скаже "так", благаю!

— Можливо... 

Що ж, це теж непогано. Звісно, не зовсім те, що я хотів почути, і все ж більш ймовірно, що відповідь усе-таки "так", нехай вона й не сказала цього.

— Тоді я зроблю все, щоб тобі сподобається, Лисенятко...

Крістіна

Наступні кілька днів напрочуд минули досить таки добре. Ми з Владом купалися, засмагали і часто вирушали на пікнік. Вечорами ми дивилися фільми, і я була здивована, коли той чи інший раз він зривав з моїх губ поцілунки, але не заходив далі. Не те, щоб я наполягала на цьому, але...

Мені здавалося, що він був украй стриманим і намагався поводитися, як джентльмен. Що, мушу визнати, мене дуже здивувало. Я не думала, що він може бути таким. Такого Влада я ще не зустрічала. Я звикла, що він поводиться як зарозумілий засранець, але виявляється, що я бачила лише один бік медалі. Виявляється, він міг бути... милим. Так-так, я сказала саме це! 

Наприклад, сьогодні вранці він приніс мені каву в ліжко. Я була трохи в ступорі від усього, що відбувається, але принаймні тепер наші стосунки хоч трохи налагодилися. Так, звісно ж, нас не можна назвати типовими чоловіком і дружиною, але зараз усе скидалося на залицяння, такий собі цукерково-букетний період.

Я вже казала, що вчора він приніс мені квіти? Я й гадки не маю, де він їх знайшов, але букет орхідей досі стояв на моїй тумбочці біля ліжка. Ось і зараз ми валялися на пляжі, насолоджуючись сонячними променями. Ну, точніше кажучи, я насолоджувалася ними, поки Влад не завів розмову про те, що я можу обгоріти і мені не завадило б ще намазатися сонцезахисним кремом. І, звісно ж, він зголосився намазати мені спинку. 

— Я тобі вже кілька разів сказала, що цього не потрібно! — бурчу я, поки він влаштовується позаду мене, відкриваючи крем.

— Ну, я ж піклуюся про тебе, Лисенятко, — почулося у відповідь, коли я здригнулася від відчуття холодного крему на розпаленій шкірі.

— Так-так, звісно. Не виправдовуйся. Ти просто хотів підібратися до моєї дупи, на яку постійно витріщаєшся, Жданов! — пирхнула я, коли його сильні руки почали ретельно розтирати крем на моїй шкірі, і я дозволила собі прикрити очі, намагаючись не застогнати від відчуття сильних рук, які так добряче розминали мою спинку. 

— Між іншим, твоя дупа має просто відпадний вигляд у цьому купальнику, — сказав він дещо захриплим голосом, від чого в мене на шкірі виступили си́роти.

— Між іншим, я не ношу такі купальники. Але ти, як на зло, поклав саме його!

— І не дарма... Досить таки гарний вигляд, Лисеня. Мені подобається...

— Впевнена, що ти поклав його спеціально для того, щоб витріщатися на мене ще більше, ніж зазвичай!

— Саме тому я і поклав його. Я знав, що ти матимеш чудовий вигляд у ньому. Саме так, як я й уявляв...

— Тобто?

— У своїх фантазіях, звісно.

— І в яких саме?

— Скоро дізнаєшся, Лисенятко...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 48 49 50 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Між нами контракт, Кетрін Огневич», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Між нами контракт, Кетрін Огневич"