Читати книгу - "Нескорена імператриця, Аманді Хоуп"

- Пані! Пані! Прокидайтесь! – служниця тихенько потрясла за плече. Обличчя її господині уві сні виглядало ніжним і витонченим. Дивлячись на нього зараз, ніхто б не зміг подумати, що ця дівчина мала не тільки видатні військові навички, але й провела практично все своє життя на полях битв. - Ви просили розбудити вас на світанку!

Белтрам Ліннея розплющила очі. Побачивши перед собою юне обличчя своєї служниці, посміхнулася. Вона пам'ятала її майже старою з прорізом зморшок і сумними очима. Дівчина була її старше років на п'ять, але постаріла набагато швидше. Зрештою, вона залишилася вірною господині і померла страшною смертю, захищаючи її. Миті її смерті зі спогадів, мов блискавка, пронизали свідомість Ліннеї.

Було дивно бачити її знову такою молодою та свіжою.

- Улла, ти така гарна! - Сказала тихо, все ще перебуваючи в напівсні.

- Скажете також! - відмахнулась, хихикаючи, служниця. – Це ви у нас красуня.

Улла Віклунд розкладала одяг пані, розрівнюючи кожну складочку. Речі висохли за ніч і пахли свіжим гірським повітрям.

- Ти теж стала привидом? – потягнувшись, спитала господиня. Усього секунду тому її тіло пронизали стріли, вона померла, але те, що зараз думала, бачила, казала, було надто дивним.

- Привидом? - Улла Віклунд глянула на неї злякано. - Ви знову задумали якусь витівку? Не втягуйте мене цього разу, мені вистачило нашого походу в гори. Як згадаю, так тремтіння пробирає!

Дівчина і справді здригнулася на мить, пригадавши жах, що пронизав, коли за ними гналася дика пума.

– Походу? - Ліннея підвелася.

Вона не могла зрозуміти, що відбувається. Невже вона вижила після всіх тих стріл, які розірвали її тіло на частини?

Мимохіть доторкнулася до грудей. Ран не було, більше того, її груди виявилися зовсім невеликими, такими, якими були в юності, ще до остаточного дорослішання і, тим більше, народження сина.

Поглянувши на руки, вона з подивом розглядала кисті, що були, подібно до нефриту, білими і гладкими. З протилежного боку, на долонях виразно видно мозолі від щоденних тренувань із мечем та луком. Через рік, коли вона увійшла до палацу, вони зникли безповоротно.

- Що відбувається? - здивувалася ще більше, оглядаючись навколо.

Вони перебували у військовому наметі. Дівчина сиділа на рідному ліжку, збитому з дощок, поверх якого було накинуто щільний матрац і теплу ковдру. У кутку на підставці її обладунки та зброя, поруч різьблена скриня з одягом. Біля тканинного віконця стіл, на ньому приладдя для письма. Похідна, мізерна обстановка, нічого зайвого. Ніби повернулася до свого минулого, де вона ще була дочкою генерала і просто солдатом його армії.

- Улла, дай но дзеркало! - вигукнула вона, від хвилювання серце забилося швидше.

- Ви ще не вмиті! - нарікала служниця, але, посміхнувшись, все ж таки подала добре відполіроване мідне коло.

Ліннея глянула на своє відображення і, ледве стримуючи нервове тремтіння, торкнулася його пальцями.

«Це я! Це правда я!» - в душі зчинилося таке захоплення, що вона не могла вимовити жодного слова.

Невже небо зглянулося над нею? І дало їй другий шанс? Дочка генерала швидко схопилася і вибігла з намету надвір.

«Сон хіба може бути таким реальним?!» - вона дивилася на гори вдалині, на розкинутий довкола військовий табір, на зелень трави, синє небо. Почувши крик птаха, засміялася до сліз.

"Я жива!" - видихнула з невимовним почуттям легкості та радості.

- Пані! - слідом уже мчала служниця, швидко прикривши господиню кольоровим халатом. – Ось уже нерозумно юній дівчині вибігати в одній спідній білизні.

Цього разу вона була справді розлючена. Адже навколо намету військов, і вони — чоловіки. Її господиня часом була такою наївною!

- Улла! - вигукнула та й обняла прислугу, міцно притиснувши до себе.

- Кістки переломите, - крекчучи, ледь видавила з себе служниця. Коли дівчина її відпустила, бачачи щасливе обличчя пані, здивовано додала: Що це з вами сьогодні?

- Улла! - повторила Ліннея і почала кружляти, як маленька дівчинка.

Сумніви залишили її, хтось там високо у небесах дав їй шанс знову жити. Їй хотілося в усі легені кричати усій світобудові: «Дякую!»

«Чудова!» - подумала служниця, вона не могла не піддатися настрою пані і теж тихо засміялася.

З якого це часу її завжди стримана і незворушна господиня стала настільки емоційною?

Поступово бурхлива радість вщухла, і Ліннея могла спокійно про все подумати. Це життя вона проживе по-іншому. Більше немає сліпої любові до принца, а її розум чистий від юнацьких дурниць.

Спогади останніх хвилин життя повернули до дійсності, залишивши в серці ненависть і спрагу помсти. Вона не пробачить йому ні своїх рідних, ні сина, ні себе!