Читати книгу - "Маскарад, Ксенія Ільїнська"

Валерія сумно усміхнулася, зняла дощовик і повісила його на гачок. Вона щойно увійшла до квартири. Вона увійшла до будівлі, перекинулася парою ввічливих слів із вахтером. Піднялася нагору на ліфті, обмінявшись люб'язностями із сусідами. Поворкувала з їхнім немовлям, що вмостилося в дитячому візку.  Привітала всіх з прийдешнім. Вдавала, що вона така сама, як і вони. А сьогоднішній вечір не розбив їй сердце.

В квартирі нічого не нагадувало про новий рік, до якого залишилась година. Ялинку вона поставити не встигла. Знявши бальне плаття, вона одягнула легенький шовковий халат, та взяла до рук пляшку шампанського, яке чомусь сьогодні зранку купила.

Прозвучав дзвоник, і Валерія підійшла до дверей та поглянула в глазок. 

Він стояв біля колони, схрестивши руки на грудях. На ньому, як і раніше, була  біла сорочка, яка трохи зім'яласяя; він послабив краватку. Поруч з ним, посеред сходового майданчика лежала ялинка. Але сам він, як і раніше, був золотим і чудовим. У зелених, мов море, очах іскрилися веселощі й бажання. Євген Яровий. Той самий хлопець, на який вона з нетерпінням чекала весь вечір. Хлопець, на який вона чекала все своє життя.

Вона відкрила вхідні двері. Їй хотілося кинутися до нього - підбігти і зі сміхом кинутися в обійми, але вона насолоджувалася тим, як він дивиться на неї. У його напруженому погляді можна було потонути.

— Ти втекла, - прошепотів він.,- і я мусив піти за тобою. А ще я дзвонив Аді, яка сказала, що в тебе немає ялинки. Ти мене впустиш?

І ось тоді вона нарешті побігла, кинулася в його обійми, і вони разом врізалися в стіну, але так і не відпустили один одного. Він підняв її легко та невимушено, обсипаючи поцілунками.

Вона обвила його ногами і нахилилася, водячи по щоці завитками свого волосся.

- Жень.

У його руках вона танула. Його серце шалено стукало в такт її серцю. Коли вони поцілувалися, перед очима спалахнула райдуга мільйона кольорів, прекрасна і жива. Він не сон.

- Новорічна ніч ще незакінчилась, — тихо промовив Яровий. — Я не хочу повторювати ті самі помилки, які вже зробив раніше. Я хочу бути з тобою. Ми будемо разом. Я впевнений, що, якщо я буду не з тобою, у моєму житті буде набагато менше сенсу.

Валерія енергійно замотала головою.

— Але я не можу дозволити тобі так чинити! Я не хочу, щоб ти ризикував все втратити. Сім’я це важливо. Якщо вони від тебе відмовляться, я собі не прощу, я надто сильно люблю тебе.

— Так сильно що, ти хочеш бачити мене одруженим з жінкою, яку я не кохаю?

- Ні, - прошепотіла Валерія. - Не хочу.

Він притис її до себе і поцілував.

—  Довірся мені. 

Валерія поцілувала його у відповідь, і кожна мить була солодше попередньої. Вона довіряла йому цілком і повністю. Щоб він не задумав зробити для того, щоб вирішити проблему з сім’єю та Печерськими, вони будуть разом. Завжди. 

- А тепер, давай все ж таки встановим ялинку. У нас залишилось на це не так щоб багато часу.

***

На годиннику була північ.  Посеред вітальні мерехтіла ялинка. На підвіконні стояло два бокали. Вони продовжували цілуватись.

Десь в центрі міста закінчувався маскарад. І гості знімали маски. 

Євген та Валерія свої зняли завчасно. 

Затра все буде по іншому.

Прийшов Новий рік. 

Кінець