Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Українські жінки у горнилі модернізації 📚 - Українською

Читати книгу - "Українські жінки у горнилі модернізації"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Українські жінки у горнилі модернізації" автора Оксана Кісь. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 91
Перейти на сторінку:
плечі частку чужої праці і в робочу пору вона буквально “чорніє”». Важка праця та часті вагітності швидко виснажували жіночий організм, тому сільські жінки 30–35 років здавалися старими.

Річний господарсько-виробничий цикл передбачав розподіл окремих видів суто сезонних робіт і різне трудове навантаження на жінку протягом року з тенденцією до зменшення обсягу роботи у зимовий період. Проте значна частина щоденних жіночих обов’язків (догляд дітей, догляд худоби і птиці, приготування їжі, прибирання, прання — особливо до великих свят) не були сезонними, їх належало виконувати неперервно протягом усього року, витрачаючи багато часу та зусиль. Про це говориться у прислів’ях: «Жіноча робота ніколи не лягає спати», «Жіноча праця пропадає у помиях» тощо. Уявити собі звичний робочий день жінки можемо за піснею:

А жіночкам та нема волі:

У запічку та воркун ворчить,

У колисці та дитя кричить,

Під порогом та свиня хрючить,

А у печі та горщок біжить.

Дитя каже: «Похитай мене!»

Горщок каже: «Помішай мене!»

Свиня каже: «Погодуй мене!»

Воркун каже: «Поцілуй мене!»

Таке велике господарське навантаження на жінку зумовило появу різних практик, спрямованих на економію зусиль. Зокрема, найчастіше обід варили вранці, а вечеряли тим, що залишилося з обіду; у літню пору, коли було багато роботи в полі, їли просту їжу (молоко, хліб) або ж готували найпростіші страви; оскільки процес прання був украй трудомістким, прали раз на кілька тижнів. Поменшував трудове навантаження на господиню розподіл окремих видів робіт між жінками у межах однієї сім’ї (свекрухою та невістками, матір’ю та старшими дочками).

З дітьми

Більша частина суто жіночих робіт виконувалась у межах садиби, переважно в домі, чоловічі ж обов’язки так чи інакше були пов’язані з перебуванням за межами оселі. У фольклорі чітко закріплено відповідні сфери відповідальності за жінкою і чоловіком: «Без господаря двір плаче, а без господині — хата», «За господарем тік плаче, а за господинею — піч», «Ґазду можна пізнати по дворові, а ґаздиню — по коморі». По суті, дім був цілим світом жінки: саме тут минала більша частина її повсякденного життя та відбувалися значущі події. Докладний огляд інтер’єру звичайної селянської хати засвідчує, що в домі практично не було чоловічих речей (за винятком хіба що одягу). Відтак вислів «Господиня три вугли в хаті тримає, а господар — лиш один» — це не просто метафора, але й віддзеркалення реального стану речей: дім був сферою майже виняткової компетенції жінки. Відсутність у домі жінки-господині призводила до того, що він втрачав свої функції осередку родинного життя та центру сімейного господарства: «Господиня дому — покрова всьому», «Без хазяйки хата плаче», «Без господині хата пустков смердить», «Хазяйкою дім стоїть», «Дім держиться не на землі, а на жінці», «Хата господинею красна». Піч, доступ до якої мала лише господиня, безумовно була втіленням жіночого начала в домі: її в приказках називають рідною матір’ю, що в незбагненний спосіб пов’язана з долею та здоров’ям мешканців дому. Залучення печі у ключові моменти родильного, весільного та поховального обрядів, її роль у практиках господарської і лікувальної магії, особливо шанобливе ставлення до неї у повсякденному житті доводять, що ще у дохристиянській традиції вона мала високий сакральний статус, її вважали одним з духовних осередків житла.

З-посеред особливо значущих предметів жіночої субкультури варто виокремити скриню, що становила недоторканну і неподільну власність господині дому, яку передавали у спадок суто по жіночій лінії. У скрині зберігались тільки особисті речі жінки і те майно, що успадковувалось від матері до дочки, втілюючи рештки архаїчної матрилінійності родоводу. Саме за вмістом скрині в народі звично оцінювали і саму господиню: «Добра господиня, коли повна скриня». Завдяки особливостям використання під час весільного ритуалу, орнаментиці оздоблення та зберіганню в скрині предметів жіночої магії скриня до того ж мала потужний символічний статус.

У господарській царині жінка користувалась практично повною самостійністю: чоловік змушений був цілковито довіряти їй, фізично не маючи можливості контролювати все господарство. Розподіл праці і, відповідно, господарських сфер призвів до того, що українські чоловіки практично ніколи не втручалися у справи жінок. Це призвело до виникнення й утвердження певних економічних прав жінки у подружжі. Зазвичай жінка розпоряджалася більшою кількістю продуктів господарства, аніж чоловік. У деяких регіонах (зокрема на Поліссі) саме в жінки-хазяйки були ключі від господарських приміщень, де зберігалися продовольчі запаси сім’ї.

Як і повсюдно в Європі, надлишок будь-яких продуктів «жіночого» господарства, а також невелику кількість зерна чи борошна жінка могла продати, обміняти чи подарувати, а отримані за це кошти могла витратити без відома чоловіка, на власний розсуд (на господарські чи то особисті потреби). Про певну господарсько-фінансову автономію чоловіка та дружини свідчить хоча б той факт, що, приїхавши на ярмарок, господар і господиня подекуди навіть торгували окремо, кожен — продуктами своєї частини господарства, отримуючи та витрачаючи гроші нарізно. Звичною була ситуація, коли дружина доручала чоловікові продати дещо з продуктів «жіночого» господарства з тим, що він потім повинен був повернути їй отримані від продажу гроші та прозвітувати про витрати. Прикметно, що на Наддніпрянщині практично уся дрібна торгівля та шинкарство перебували в руках жінок, яким, завдяки власній підприємливості, вдалося майже повністю витіснити чоловіків з цього бізнесу.

За обставин, коли жінка самостійно контролювала власну господарську сферу та мала змогу розпоряджатися певними грошовими сумами, вона посідала статус чоловікового партнера у створенні спільного сімейного добробуту: «Чоловік і жінка — то одна спілка». Однак у цій спілці годі говорити про цілковиту рівність партнерів, адже сфера, що перебувала у віданні чоловіка (рільництво, скотарство, промисли), мала ключове значення у селянському господарстві: саме від неї насамперед залежав рівень достатку сім’ї. Крім того, під час вирішення найважливіших для сім’ї господарських питань (купівля, продаж, обмін значної частки майна — землі, худоби, збіжжя тощо) думка чоловіка була визначальною. І хоча такі рішення чоловік майже ніколи не ухвалював одноосібно, жіночий голос був радше дорадчим.

Жіночі функції у селянському господарстві були значущими для підтримання рівня добробуту і повноцінної життєдіяльності усієї родини: у них поєднувались продуктивна (виробнича) і репродуктивна (обслуговувальна) праця. Дружина мала значну автономію в межах своєї

1 ... 4 5 6 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські жінки у горнилі модернізації», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українські жінки у горнилі модернізації"