Читати книгу - "Земля обітована, Олесь Олександр"

Давай докажемо, що ми також маємо силу.

Виносять пакунки спочатку ті. що лежать у вітальні, а потім — з других кімнат.  О л ь г а допомагає.

Ш у м и ц ь к а (до няньки). Доглядайте ж, няню, всього, що на вас залишаємо. Я щотижня вам писатиму. Пишіть і ви обов'язково. Про все, про все, про всі новини. Адресу вам подам негайно.

Н я н ь к а. Все до останньої крихітки збережу, пилиночці не дам упасти... Приїдете — побачите.

Ш у м и ц ь к и й. Приїдемо, няню, приїдемо.

Н я н ь к а. Панночку! Але що у нас вчора на базарі люде розказували. Мати Божа! Кажуть: люде звідти тікають, як миші, до Польщі, до Румунії, пливуть через ріки, повзуть житами, травами. Кажуть, ні багнети, ні кулі їх не спиняють. Як саранча, гинуть по дорозі, а сунуть: ідуть, біжать, наче від вогню. Села, як вимерли. Чого ж, панночку, ви туди їдете?

Ш у м и ц ь к и й. Дурниці плетуть дурисвіти. Люде не розуміють, що новий час настав, кращий час і для нас, і для всіх, і для таких, як ви, Марійко. Час визволення всіх трудящих. Прийдемо незабаром, прийдемо визволити і вас, і таких, як ви. Цілий світ, Марійко, визволимо від біди й визиску! Ну, в дорогу!

Всі вже одягнені. Прощаються.

Прощайте, Марійко, на Різдво до нас приїдете. Папери й гроші вишлемо.

Виходять.

Н я н ь к а. Щасти ж вам. Боже! (Витирає сльози). Чи чого не забули?

Всі вийшли. Лишилась сама Марійка. Чути, як загули мотори.

Ш у м и ц ь к а (вернувшись). Хочу ще раз поглянути... Марійко, Марійко! (Падає їй на груди, обіймає).

Н я н ь к а. Чи побачу ж вас коли-небудь? (Плаче).

Ш у м и ц ь к и й (в дверях). Їдемо!..

Завіса

                                                                               III

Кімната. Права сторона зроблена з тонких дощок. Чути через неї якісь сварливі голоси. Примітивні то з табуреток, то з скринь ліжка. На загально убогому тлі виділяються речі, очевидно, привезені з дому. Ш у м и ц ь к и й за столом щось пише. Ш у м и ц ь к а щось латає.

Стук у двері. Входить г о л о в а  д о м о в о г о  к о м і т е т у.

Г о л о в а  д о м о в о г о  к о м і т е т у. Сьогодні прийде до вас на ніч один громадянин, що не має тимчасово помешкання. Отже, влаштуйте йому постіль.

Ш у м и ц ь к и й. Змилуйтеся, товаришу, ми самі ледве вмістилися в цій маленькій кімнаті, а тут ще когось... Це абсолютно неможливо.

Г о л о в а д о м о в о г о к о м і т е т у. Це є постанова комітету. Мусите виконати.

Ш у м и ц ь к и й. Добре, товаришу, але це є виключено.

Г о л о в а д о м о в о г о к о м і т е т у. Ви приїхали сюди і хочете заводити у нас капіталістичні порядки?

Ш у м и ц ь к и й. Я? Капіталістичні?! Що ви? Я такий же ворог капіталу, як і ви, товаришу. Ми обидва — соціалісти-комуністи. Так, товаришу, коли треба було, ми перейшли з двох кімнат в одну, але тепер, коли один син спить на підлозі, ще когось давати до нашої кімнати — це абсурд!

Г о л о в а д о м о в о г о  к о м і т е т у. У нас часом в одній кімнаті міститься по чотири родини і не нарікають.

Ш у м и ц ь к и й. На одну кімнату чотири родини, це трохи забагато, товаришу.

Г о л о в а д о м о в о г о к о м і т е т у. Ваша критика, громадянине Шумицький, може вам пошкодити. Попереджаю!.. Одже, я не маю часу на розмови з вами і прошу, власне, наказую іменем комітету улаштувати на ніч безпритульного громадянина. (Вийшов).

Ш у м и ц ь к а (що весь час сиділа, щось шиючи, підвела голову і відкинула шитво). Яка грубість! Яка безличність!

Ш у м и ц ь к и й. Мовчи... все виясниться. (Нервово ходить по кімнаті). Якийсь йолоп, якийсь хам буде тут наказувати! (Схаменувся, наче згадав, що можуть підслухати, і зробив знак рукою).

Ш у м и ц ь к а. Куди ти нас завіз?..

Ш у м и ц ь к и й. Ах, лиши!.. Серденько, ми не знаємо тутешніх умов, розпоряджень, різних постанов, декретів... Поживемо, приглянемося, прислухаємось, зрозуміємо і пристосуємось до тутешнього життя. Звичайно, воно ще не є й не може бути досконалим: соціалістичне будівництво почалось, продовжується, але ще далеко не довершене. І тому так багато праці для кожного. І то, голубко, в кожній ділянці. А для мене — і віку не стане... Наприклад, тепер готуюсь до викладу про літературну творчість емігрантських недобитків петлюрівщини. Я їм покажу! Все пір'я з пухом вискубаю! Ти знаєш, я умію!

Ш у м и ц ь к а. Ну, а все-таки будь більш-менш справедливим. Шумицький. Хай сюди їдуть. Не хочуть, бояться... мабуть, не без причини!..

Входить сусідка.

С у с і д к а. Куди ви поділи мою бараболю?

Ш у м и ц ь ка. Яку, громадянко?

С у с і д к а. Ви поставили свою зупу у мене на плиту, а я пішла солі позичити, а як вернулася, то ні вашого горщика, ані моєї бараболі не стало.

Ш у м и ц ь к а. Я більше не заходила туди і не знала, що ви вийшли з хати.

С у с і д к а. Де моя бараболя, питаю?

Ш у м и ц ь к а. Я ж кажу вам, що більше до вас не заходила.

С у с і д к а. А я ж просила вас доглянути.

Ш у м и ц ь к а. Але ж ви не казали, що збираєтесь кудись виходити.

С у с і д к а. Не казала?! Хіба б забула? Хіба можна хату хоч на хвилину залишити без догляду?.. Чим же я діток нагодую?

Ш у м и ц ь к а. А ви подивіться добре, може, вона десь стоїть...

С у с і д к а. Ви в себе подивіться! Я вже дивилася. Може, ви її самі з'їли!? Я не вийду з хати, доки не поставите на стіл мою бараболю... Хіба ви знаєте, як то легко було її дістати?! Ворогові не бажаю. А ви навіть оком не глянули… Вам важко було підвестися... А я за 20 верстов по неї ходила. Ноги порепались. Пальці позбивала... Що ж ви мовчите? Де вона, кажіть! А то я поскаржусь, і тоді побачите, що вам буде.

Ш у м и ц ь к а. Я вам повторюю ще раз, що ніякої вашої бараболі я не бачила і навіть не заходила до кухні... Що ви, громадянко, від мене хочете?

С у с і д к а. Бараболю... Тільки свою бараболю.

Ш у м и ц ь к и й. Скільки було там тієї бараболі?

С у с і д к а. Фунтів 3-4, а може, й більше.

Ш у м и ц ь к и й (виймає з-під ліжка кошик). Нате, тут 6 буде... Тільки дайте нам спокій і на будуче знайте, що ми не брались і не беремось стерегти ваші речі.

С у с і д ка (висипаючи бараболю). Так, вже тепер буду знати... Я думала, по-сусідськи...

Ш у м и ц ь к а. Добре, громадянко, "по-сусідськи"! Хіба так розмовляють по-сусідськи?!.

С у с і д к а. Не сердьтесь, барине. Я знала, що ви не з нашого брата і не захочете мого. (Пішла).

Ш у м и ц ь к и й. Ну, як тобі подобається ця мадам? Трапляються ж такі екземпляри...

Ш у м и ц ь к а. Щось занадто часто... Ех, Ромцю, Ромцю... Так мені не хотілось їхати... Ах, що б я дала...

Ш у м и ц ь к и й. Мовчи, лиши, не треба... Все буде гаразд! Запевняю тебе! Цими днями я перебалакаю, де треба, і розмови про бараболю стануть виключені.

Пауза.

Ш у м и ц ь к а. Чим же я вас нагодую? Є крупа, але нема ні сала, ні олії. І де, на чому я варитиму? Проситись знову... кланятись, понижуватись? Ах, це занадто тяжкий хрест для мене... Я не можу, Ромку, того винести. Може, я не звикла, але не можу... Згадую еміграцію... Часом було нелегко, але хіба може бути якесь порівняння?!

Ш у м и ц ь к и й. Кажу тобі, голубко, все це улаштується. Треба лише пару днів, тільки пару днів потерпіти, почекати, поки повернуться із Москви, із з'їзду. Ці дрібні, просто смішні ексцесики швидко забудуться, і я певний, що колись навіть весело буде їх згадувати...

Ш у м и ц ь к а. Ти так в цьому переконаний? Не думаю... навпаки, Ромцю. Це буде щодня, і кінця-краю цьому не видко... Слухай: я не хочу тебе хвилювати! Вибач, але я помічаю до себе якесь дуже непевне відношення. Не скажу — вороже, але в усякім разі не таке, якого я ждала, якого мені хотілось би...

Ш у м и ц ь к и й. Ну що ти... Це тобі здається. Може, й є ще одиниці, що дивляться на нас, як на австріяків, але ж це унікуми, печерні люде, що ще не вимерли. Їх, власне, треба було б в клітках возити та за гроші показувати, але Радянська влада дивиться на них крізь пальці і з почуття гуманізму дає їм спокійно дожити свого старого віку.

Ш у м и ц ь к а. Це я не раз помічала і не тільки з боку тих, про кого ти кажеш. Навпаки, прості старі люде, з якими доводилось стріватись, ставились до мене уважливо, з якоюсь щирістю, навіть теплотою, ніби... з якимсь співчуттям. А молоді, урядовці, апаратчики... мені робилось холодно від їхнього погляду. Вони проймали душу, наче крижаними голками.

Ш у м и ц ь к и й. Ну, це вже, голубко, хвора уява, навіть, я сказав би, якесь упередження. Коли б ти бачила, як гаряче стискують мені руку наші комісари, як щиро ставляться до мене, до моїх планів, проектів, як високо цінять мої бойові змагання з цілим галицьким суспільством, ти ніколи б цього не сказала, навіть не подумала. Правда, я згоджуюсь з тобою, може, для декого ми "чужі", з "чужого краю", але хіба з цим можна рахуватись?! Вони не грають абсолютно ніякої ролі в громадському житті. Багато ще значить наш діалект, якого ми конче мусимо позбутись! І власне, ніхто ще нас не встиг пізнати, що ми за люде і які. Поживемо, познайомимося з людьми, і вони нас пізнають, і побачиш: приятелів і друзів буде, як маку!

Входять  А н д р і й  і  Б о р и с. Б о р и с  кинувся до стола і став щось писати.

А н д р і й. Татку, мамцю! Все пройшло знаменито! Коли я сказав: "Тільки наш великий всесоюзний вождь виведе пролетаріат в землю обітовану",— грім оплесків! Хтось до мене підійшов і шепнув: "Вітаю з успіхом! Сподіваюсь, що ви незабаром дістанете високе призначення". Себто посаду.

Ш у м и ц ь к и й. Стискую руку, сину-товаришу! Андрій. А що ти, мамусю?!

Ш у м и ц ь к а.