Читати книгу - "Вишня на болоті, Нагорняк Володимир"

Гнилі традиції-2
 
"Історія тоді лише має значення,
Коли майбутнє є її тлумаченням" —
Як довго ця, — з життя, не із підручника, —
Крамольна думка м'яла мене, мучила".
 
Стриптиз в театрі обласному.
 
Коли зухвало топчуть святості основи,
Прошу, не треба про талант гучні промови.
 
Запитуй прямо: хто вони –
Заробітчани чи сини?!
Що вибрали: народно-рідну долю
Чи вже й себе розмінюють на долар?!
 
 
 
– Театр— Театр тоді стояв на різдоріжжі…
– Він, взагалі, державна установа…
– Де нижче пояса – основа!
Міняли бочку. А, й давно,
Міняти треба в ній вино.
"Історія тоді лиш має значення,
Коли майбутнє є її тлумаченням…"
 
Стриптиз в театрі обласному!
 
…Післябуфетна публіка… Стограмові розмови…
Інтелектуальні заробітки установи…
Копійка, й тільки, – зверху йде чи знизу…
 
…У стіл ховаю вимучену п'єсу –
Не хочу буть продовженням стриптизу.
 
 
 
                                                             
 
 
 
 
4. Гра на мізері-2
 
Як світлу душу загорнив
Щоденний опіум чорнил:
Народ-творець у долі на краю;
Горланить преса – у раю!
 
Прикрилися рядками та роками.
 
Німі кричали десятьма руками,
А ненімі — мовчанням золотіли.
 
Копійка розставляла ніжні сіті,
І "патріоти" дружненько гребли.
Роки оці, руйнівники століття,
На мить творіння так і не зійшли.
 
 
 
– Душа запакувалася в копійку.
– В неходовий перетворилася товар.
– І навіть мрія перейшла у мрійку!
 
Херсонщину покрило павутиння,
Таврійський край аж тягне в попідтиння:
Так світлу душу зачорнив
Щоденний опіум чорнил.
 
Прикрилися рядками та роками.
 
Ще молоді, ставали стариками:
Гребли і ротом, і руками;
А совість не будили – не простить.
 
Нема, не буде в них на совість візи:
Людське убила в них ця дика гра на мізер.
 
 
 
 
 
 
 
                    
 
                       5. Формула світла


 

   
                         Якщо ти попав у темінь,
Про що згадуєш— Про світло.
Про миттєву зірку з неба
Чи про теплу хату-свічку.
                      
                         Завдяки чужому світлу
                      
                         На свою виходиш стежку,
На свою – і це важливо.
                         Маяки вночі, як сонце,
Навіть більше – засвітитись
І тебе вони сподвигнуть;
А не світиш — не живеш.
 
 
— Хата-свічка, що це—  — Мати
Підійшла до немовляти…
— А твоє, людини, світло?!
                         Світло?.. Так. А не пожежа,
Не зірок лякливий проблиск
                         Якщо ти попав у темінь,
Присвіти цим идаропом.
                      
                         Завдяки й моєму світлу
                     
                        На свою виходиш стежку;
                         На свою; я – слід для тебе;
                         Будь собою, рідним будь.
                      
                         Світло йтиме дітям, внукам —
                         Сонячнітиме життя.
 
 
                                      * * * * *
                                          * * *
                                              *