Читати книгу - "Запасна наречена. У відпустку в інший світ, Анна Лерой"

— Гм? — іссейл — що б це не означало — знову переводить на мене погляд. Ну справді, таке здивування на худорлявому обличчі, наче він не мене тримає, а крокодила в капелюсі, або взагалі вперше бачить. 

— Доброго дня, — ввічливо вимовляю я, посміхаюся скромно, ледь смикнувши куточками губ. Поки що ніякої особливої небезпеки немає, але треба бути насторожі. А то раптом рабство, гарем, вимушений шлюб. А в мене відпустка всього-то тиждень, мені не можна в гарем. Хоча ні, в чоловічий можна, хоча б оком зазирнути, а від жіночого, так і бути, я утримаюся.

— Легкого ранку, — каже він у відповідь дивне і потім миттєво перевертає мене ногами донизу. 

Ух, я не очікую такого. Одразу перед очима темніє, шлунок перекидається і ноги роз'їжджаються! Божечки, більше ніколи ніяких переміщень між світами, воно того не варте! І в чужих руках теж довго краще не висіти. Але саме ця чужа рука притримує мене доволі акуратно й шанобливо, доки я не впораюся з ногами й не випростаюсь. І тільки переконавшись, що нікуди падати я не маю наміру, чоловік відступає. Я кидаю на нього погляд — чоловіче обличчя як кам'янюка, беземоційне, об вилиці порізатися можна, погляд поверх голів, статуя, а не жива людина — і вирішую, що моєї подяки йому й не потрібно. 

— Кассіеле? Я можу допомогти? — дівчина стоїть трохи осторонь — сукня сіренька, личко миле, зовсім молоденька, жодних прикрас — золота, діамантів, як у деяких присутніх тут пані. Але водночас вона здається найбагатшою, бо світиться від щастя. 

Кассіель простягає їй руку, мила дівчина посміхається йому так радісно, що мене ледь не засліплює. 

— Тобі все можна, якщо ти хочеш допомогти, то допоможи, — відповідає їй красунчик. Слова банальні, але ніби й справді звучать від чистого серця, жодної солодкуватості чи подвійного сенсу. — І просто Кас, Еллі. Для тебе я завжди буду просто Кас.

— Тоді я скористаюся твоєю пропозицією, мій сейле, — вона з ним вочевидь фліртує, простенько, але так відкрито, що десь шкребе на душі — ностальгія за наївними світлими почуттями і романтикою. Ці двоє начебто світяться, начебто пов'язані і тепер не можуть відійти одне від одного, та й не хочуть, кружляють для спільного задоволення. Але дівчина, Еллі, все ж хапає мене за руку і тягне.

— Ходімо, я все тобі поясню, — обіцяє вона. 

— Добре, це мені зараз дуже потрібно, — я погоджуюся і слухняно йду слідом. Тупати ногами, істерити і верещати немає сенсу. Мені ніхто не загрожує, ніяких жертв не вимагає. Просити повернути мене назад теж нерозумно. Духовку я вимкнула, ноутбук сам піде в сплячий режим, улюблений фікус до літа перекочував на балкон до мами, а отже, нічого жахливого не станеться, якщо я трохи затримаюся. Тим паче тут... ого, яка тут ліпнина на стелі, а фрески на стінах узагалі… Як би не впасти від захоплення! Крутіші види ніж на фото з Риму!