Читати книгу - "Розгін, Крістофер Джон Сенс"

Було зрозуміло, до чого він веде. Через біль у спині я покрутився в кріслі.

— Я хочу, щоб ви туди вирушили, Метью, негайно. Як головний вікарій, надаю вам усі повноваження комісара. Право віддавати будь-який наказ, отримувати доступ до будь-яких матеріалів.

— Хіба це завдання не буде більше пасувати досвідченому комісару, мілорде? Я ніколи не мав офіційних справ із монахами.

— Ви здобули в них освіту. Ви знаєте їхні погляди. Мої комісари — грізні чоловіки, та вони не відзначаються вишуканістю, а ця справа потребує делікатного поводження. Ви можете довіряти судді Копінґеру. Я ніколи з ним не зустрічався, однак ми листувалися, він переконаний реформатор. Але більше ніхто в місті не повинен про це знати. На щастя, Синґлтон не мав сім’ї, тому родичі нам не набридатимуть.

Я зробив глибокий вдих.

— Що ми знаємо про цей монастир?

Він розгорнув велику книгу. Я впізнав копію «Комперти» — звіт про монастирські візитації дворічної давнини, найбрудніші фрагменти з якого були зачитані в парламенті.

— Це великий монастир, заснований норманами, щедро наділений землями з прекрасними будівлями. Там мешкає лише тридцять монахів і не менше ніж шістдесят служок — вони повністю забезпечують себе, типові бенедиктинці. За словами комісара, церква понад міру оздоблена, заставлена фігурами святих, і вони мають — або мали — те, що, як стверджують, було мощами Розкаяного Розбійника, розіп’ятого з нашим Господом. Рука, прибита до шматка дерева, — як кажуть, частини його хреста. Очевидно, люди прибувають здалеку; вважається, що мощі зцілюють калік.

Він мимоволі поглянув на мою скручену спину, як це роблять усі, згадуючи калік.

— Ймовірно, мощі, про які говорив Ґудгепс.

— Так. Мої інспектори знайшли в Скарнсі гніздо содомітів, як доволі часто трапляється в тих брудних собачих будах. Старого пріора, який був головним винуватцем, відсторонили. Згідно з новим законом, содомія карається смертною карою, це добра больова точка. Я хотів, щоб Синґлтон з’ясував, яка ситуація з цією проблемою, а також дослідив продаж земель, про що мені писав Копінґер.

Я хвилю подумав.

— Каверзна ситуація. Заплутана.

Лорд Кромвель кивнув.

— Так і є. Ось чому мені потрібна розумна людина. Я надіслав доручення вам додому, з відповідними частинами «Комперти». Мусите вирушати вже завтра вранці. Цей лист написаний три дні тому, а ще три дні, ймовірно, витратите на дорогу. У цей період року долина Велд може перетворитися на драговину.

— До сьогодні осінь була суха. Доїхати можна за два дні.

— Добре. Слуг не беріть; і нікому не кажіть, окрім Марка Поера. Він усе ще мешкає разом із вами?

— Так. Він веде мої справи, коли мене немає на місці.

— Нехай він супроводжує вас. Я чув, у нього гострий розум, і дві сильні руки для вас не будуть зайвими.

— Але, мілорде, на нас може чигати небезпека. І, чесно кажучи, Марк не має великого релігійного запалу — він не зрозуміє, як багато всього на кону.

— Йому й не потрібно цього розуміти. Доки він лояльний і робить те, що ви йому кажете. І це може допомогти молодому Поеру повернутися до роботи в судах після того скандалу.

— Марк поводився по-дурному. Він мав би знати, що людина його рангу не може мати стосунків із донькою лицаря. — Я зітхнув. — Але він молодий.

Лорд Кромвель буркнув.

— Якби король довідався про його вчинок, то наказав би відшмагати. І щодо вас він повівся невдячно — за те, що ви знайшли йому роботу.

— Це був сімейний обов’язок, мілорде; важливий обов’язок.

— Якщо він добре зарекомендує себе в цій місії, я, можливо, попрошу Річа повернути його на посаду клерка — ту саму, яку я знайшов на ваше прохання, — підкреслено додав він.

— Дякую, мілорде.

— Тепер мені треба йти в Гемптон-Корт, спробую переконати короля повернутися до справ. Метью, подбайте про те, щоб усе залишилося в таємниці, перечитуйте листи з монастиря.

Він підвівся і, обійшовши стіл, поклав мені руку на плече. Це був добре відомий знак прихильності.

— Знайдіть винуватця швидко, але найголовніше — тихо.

Він усміхнувся, потім простягнув руку і подав мені мініатюрну золоту коробочку. Усередині був ще один фіал, крихітний і круглий, зі згустком блідої рідини, що хлюпалась об скло.

— Що ви про це думаєте, до речі? Можливо, вам вдасться з’ясувати, як це робиться. Я сам не можу.

— Що це?

— Чотириста років фіал стояв у Білстонському жіночому монастирі. Казали, що це молоко Діви Марії.

Я скрикнув з огидою. Кромвель засміявся.

— Мене вражає те, як вони собі уявляли процес отримання молока від Діви Марії. Але гляньте, його мусили нещодавно замінити, інакше воно не було б таким рідким. Я очікував побачити отвір у задній стінці, як у тій, іншій скриньці, та коробочка здається надійно замкненою. Що ви думаєте? Подивіться, скористайтесь оцим.

Він подав мені збільшуване скло, яке використовують ювеліри, і я оглянув коробочку, шукаючи крихітну дірочку, проте нічого не знайшов. Натискав і штовхав, шукаючи потайний механізм, а тоді похитав головою.

— Я не можу розгадати секрет. На вигляд вона повністю замкнена.

— Жаль. Я хотів показати її королю, це його потішило б.

Він підвів мене до дверей і відчинив їх, його рука все ще лежала на моєму плечі, аби клерки побачили, що він прихильний до мене. Та коли я виходив із кімнати, мій погляд знову привернули два оскалені черепи, відблиск свічок вигравав довкола стародавніх очних ям. Рука мого господаря все ще обіймала мене, тож треба було стримати тремтіння.

Розділ другий

На щастя, коли я покинув Вестмінстер, дощ припинився. У сутінках повільно доїхав додому. Слова лорда Кромвеля налякали мене. Я усвідомив, що звик бути в пошані; думка про втрату протекції змусила мене здригнутися, але ще більше налякали запитання лорда Кромвеля про мою вірність. Мушу слідкувати за тим, що говорю в судах.

На початку року я купив просторий новий будинок на Канцлер-лейн, широка вулиця названа на честь двору Його Величності та мого коня. Це була прекрасна кам’яна будівля з повністю заскленими вікнами і коштувала чимало. Двері відчинила Джоан Вуд, моя економка. Добра, жвава вдова, вона служила в мене кілька років і зараз тепло мене привітала. Вона любила опікуватися мною по-материнськи, а я не заперечував, навіть якщо вона іноді виходила за межі своїх обов’язків.

Я зголоднів і, хоч було ще рано, попросив її приготувати вечерю, а тоді пішов у вітальню. Я пишався кімнатою, дерев’яні панелі якої за чималі гроші розмалював класичним лісовим пейзажем. У каміні горіли поліна, а поруч, на