Читати книгу - "Обіцянка, Вайлет Альвіно"

Час біг, люди в нашому оточенні мінялися, але ми все одно залишалися друзями. Власне робота в одній компанії непогано цьому допомагала. 

Я була копірайтером, а він редактором. 

Тож майже всі обідні перерви ми проводили разом, власне як і вечори.

Наша компанія була невеликою, всього двадцять шість людей, тому в якийсь момент всі відверто думали, що ми зустрічаємось. Нам на їхні думки було якось все одно. 

Хоча декілька кумедних ситуацій все ж таки виникло.

От одного разу, Сашкові нажалілися, що бачили мене з якимось чоловіком. А іншого разу вже жалілися мені. І скільки б ми не пояснювали, всі все одно думали, що навіть якщо ми не зустрічаємося, то колись обов'язково будемо.

Якийсь час мені та й йому якось не щастило в особистому житті, і у мене навіть виникали подібні думки, та я їх відганяла поганою мітлою. Врешті решт він зустрів хорошу дівчину, і я була за нього щиро рада. А потім і я знайшла, того кого була готова назвати своїм чоловіком.

Тепер нам уже по тридцять. З тією дівчиною Сашко розійшовся не так давно, і зараз його більше цікавили короткочасні знайомства, ніж щось серйозне. А от я, я збиралася заміж. І свято вірила, що про свій вибір не пошкодую.

Та як то кажуть, хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани.

От і мої плани розлетілися попелом по вітру. 

І коли? 

Перед день весілля...

І все так банально, просто ненароком підслухана телефонна розмова, і я розумію, що у Влада уже давно є інша. І навіть те, що він з нею прощався, позаяк він вже буде одруженим чоловіком, абсолютно нічим не допомогло закрити цю діру в серці.

Я сховалася за дверима ванни й не могла зрозуміти...а що ж робити...що ж робити далі... Сліз не було. Була якась незрозуміла порожнеча.

Тук Тук

- Люба, ти ще довго? Дуже хочу в туалет, - стрепенулася, і зрозуміла, що зараз мушу поводитися наче нічого не сталося. Через пів години він піде до батьків, а я залишуся і зможу все добре обдумати. Та одне я знала точно, просто так йому це не пробачу.

- Так, ще хвилинка. Я вже все. - Поверх рушника накинула теплий халат, хоч на дворі й був місяць червень. Подивилася в дзеркало, аби впевнитися, що моє обличчя таке ж як завжди, до того як я дізналася правду... І таки вийшла із ванни.

- Ой, добре. Бо вже не можу. - Влад буквально залетів у середину, й зачинив двері. 

А я вирішила швидко переодягнутися, аби не давати йому приводу мене роздягнути. Я добре знала його натуру, і найбільше коли він любив приставати, це після того, як я прийняла душ. Не знаю з чим був пов'язаний цей пунктик, він мене іноді дуже дратував, та зараз уже було все одно, бо більше ніколи...ніколи він до мене не доторкнеться.