Читати книгу - "Обіцянка, Вайлет Альвіно"

Did you really think (Ти справді думав)

            I'd just forgive and forget, no (Що я пробачу та забуду)

            After catching you with her (після того як піймала тебе з нею)

            Your blood should run cold, so cold (Кров у твоїх венах мусить похолонути)

            You, you two timing, cheap lying, wannabe (Ти дворазовий дешевий брехун, імітатор)

            You're a fool (Ти дурень)

            If you thought that I'd just let this go (Якщо ти думав, що я це так залишу)       

            I see red, red, oh red (Я бачу червоний, ох червоний)

            A gun to your head, head, to your head (Пістолет до твоєї голови)

            Now all I see is red, red, red (Зараз я бачу лише червоний)

Everybody Loves an Outlaw “I see Red”

В голову прийшла пісня, яка зараз дуже підходила моїй ситуації. І наспівуючи її в голос, відчувала, що навіть і шансу не залишу йому...

- О ти вже перевдяглася? - почулося злегка невдоволено. Напевно він все-таки на щось розраховував.

- Так, - коротко відповіла, не бажаючи йому нічого пояснювати. А сама тим часом поралася з рушником й халатом й співала. Все що завгодно аби не дивитися на нього...

- Мм...цікава пісня..., - обійняв мене зі спини. Ох, як би він тільки знав, наскільки вона цікава, і наскільки мої думки зараз їй тотожні.

- Так, мені теж подобається. Надихає...

- Ммм...на що, цікаво? - і так мені не сподобався цей підтекст.

- Ну все...ти ж знаєш, не сьогодні... Завтра весілля, а ще стільки всього...

- Ууу, шкода... А до речі, а завтра біля РАГСу на дванадцяту чи на тринадцяту? - Це вибісило мене ще більше. Ну як можна не пам'ятати, коли ти одружуєшся?

- На тринадцяту, - збрехала йому. Все одно у мене не входило в плани з ним одружуватися.

- Точно?

- Я ж не ти, я пам'ятаю, - спробувала прибрати з голосу нотки роздратування, а додати грайливості. Здається вийшло. Добре, що я все ще була зайнята купою речей, які необхідно було поскладати, бо навряд побачивши моє обличчя він би повірив.

- Нууу жінки завжди кращі у запам'ятовуванні дрібничок, - на цій фразі ледь не скрутила голову сорочці... якби та в неї була.

- Так... чиста правда. Але тобі вже варто йти... Побачимось завтра.

- А поцілувати на прощання? Мм?

- Я зайнята, - вирвалося мимоволі, про що я тут же пошкодувала. - Вибач...нервую...

- Не треба, ти ж за мене заміж виходиш. У нас все буде в шоколаді. - Він більше не наполягав. Потягнувся до моєї щоки, чмокнув, і нарешті відпустив з ненависних обіймів. - Гарного тобі вечора. І не нервуй. А для певності краще випий заспокійливе.

- Угу. А ти пити не будеш?

- А я цілком спокійний, тому що все буде чудово, - посміхнувся своєю шикарною посмішкою, на яку при зустрічі я в першу чергу звернула увагу, й нарешті залишив мою квартиру.

Речі які я все ще тримала, випали з рук. А я сама повалилася на диван. Якийсь час невідривно дивилася в стелю, і не розуміла що я і де я. А потім підступили сльози. Стало так шкода себе...