Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Слобода сміється, Валерій СЛОБОДА 📚 - Українською

Читати книгу - "Слобода сміється, Валерій СЛОБОДА"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Слобода сміється" автора Валерій СЛОБОДА. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 41
Перейти на сторінку:
Превентивний удар

Превентивний удар 

   Люся сиділа біля трюмо і розглядала своє миле личко. Вона пильно сканувала кожен клаптик шкірі на лиці, чи крий Боже не з’явилася там якась зморщечка. «Ой, лишенько таки знайшла! Ось вони по обидва боки причаїлися біля очей. Треба негайно зайнятися собою, бо вже далеко за три...тр..треба це усунути» — не захотіла собі нагадувати про свій вік, заметушилася біля дзеркала, Люся. «А то так я ніколи заміж не вийду» — підстьобнула вона сама себе немов ту кобилку, що  перейшла з рисі на крок.  
Вона звісно мала собі хлопа, але ж такі зустрічі шлюбом не назвеш. Вправно тюнінгуючи  фейс і не тільки для Юрка, а й і для лайків у фейсбуці, вона чомусь згадала свою подругу, Галку, яку недавно покинув чоловік. На її душу відразу нахлинули емоції. Емпатія заставила  поспівчувати, пожаліти подругу, але десь із жіночих глибин виринула та «справжня» емоція, яка солодко лизнула Люсин егоїзм і на весь голос викрикнула: «А так їй, сучці й треба! Щоб втримати біля себе мужика, то потрібно  над собою пахати. Ось, як я , по декілька годин біля дзеркала на день. А шо вона думала, шо вийшла заміж і все?! Імператриця?! Спіймала бика за роги?!» 
Враз вона згадала за свого Юрка, який він у неї красень, а який добрий, чуйний і не скупий. Он яку гарну каблучку подарував, і шубку ще обіцяв, а як кохає.. В цю мить вона згадала минувшу бурхливу ніч... і соромливо посміхнулася. 
В Люсине серце знову ввірвалося співчуття і вона знову згадала подругу Галинку. « Бідолашна, і як тільки вона пережила цю трагедію? А якби це трапилося  зі мною? Якби це мене, Юрко зрадив і покинув би?» — і вона спробувала уявити собі таку саму ситуацію. Але, як тільки вона не фантазувала, її Юрчик ніяк до зради не підходив, порядність так і випирала з нього. Вона з полегшенням зітхнула і прийнялися знову чаклувати над своїм лицем.  
Раптом з усього розбігу в її голівку ввірвалися страшна здогадка і з усього маху так врізалася в лобову кістку, що Люсі здалося ніби в неї на нігтях лак потріскався. «Боже, яка ж я дурепа, («Я знаю.» — десь в глибинах Всесвіту зголосився, Господь). Яка я дурепа.» — завершила аналіз над собою, Люся. «В минулому місяці він цілий тиждень не приходив до мене. Сказав, що був у відрядженні. А яке може бути відрядження в автослюсаря?» — нишпорила в історії зустрічей з Юрчиком, Люся. « Це ж він напевно був в якоїсь шльондри? От скотина! Кобель! А...а на минулому тижні зателефонував і сказав, що днів два-три не зможе зустрічатися і не пояснив чому! Де це він гаспід... З ким це він тварюка зустрічався?! Ото козел...» — закипала і шипіла, мов китайський електрочайник,  Люся. Вона в гніві вже втрачала над собою контроль і не помічала, як наносила макіяж на лице.  Мазнувши помадою по губах вона вийшла за контури і щедро відвісила нижню губу до підборіддя. Схопивши щіточку для вій, вона з такою завзятістю наносила туш,  не зважаючи на те, що за інерцією встигла ще й намалювати собі брови, як в « дорогого Леоніда Ілліча Брежнєва». В душі все кипіло, клекотіло і пекло. «От сволота! І він ще має нахабність сьогодні ввечері до мене прийти? Ох, я запитаю в нього в якому це він був відрядженні, він мені пояснить з ким це він був на минулому тижні... Ні, він же відбрешеться, він щось вигадає. Ці мужики завжди щось вигадують... козли. Чекай-чекай нехай він тільки прийде, я йому все викажу. Він думає, що я нічого не знаю? Знаю! Все знаю. Тю, а чого чекати, я йому і зараз все скажу.» — кинула погляд на телефон Люся. Вона нервово набрала номер Юрка і не давши йому навіть аллокнути випалила мов з ДШК (станковий крупнокаліберний кулемет): «Думаєш, що я нічого не знаю? Я все знаю! Щоб більше сюди не приходив, і номер мого телефону видали. Зрозумів, козел?» І кинула слухавку. Потім знову схопила і заблокувала абонента «коханий». Глибоко вдихнула і подивилася в дзеркало. На неї дивилося дві Люсі: одна як талановитий стратег, що наніс превентивний удар, щоб не бути кинутою в майбутньому, і друга — з розмазаним макіяжем, дурепа, що тільки що сама собі зруйнувала своє щастя.  

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 4 5 6 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слобода сміється, Валерій СЛОБОДА», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Слобода сміється, Валерій СЛОБОДА"