Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"

— Він не поводився дивно? — Степан дивився на записи, які швиденько робив під час розмови.

— Ні. Не знаю, начебто ні, — Лідія знизала плечима. — Нічого дивного я не помітила.

— Лідіє, скажіть мені, у вас є сарай чи, може, льох, якась столярня? — чоловік все так само дивився на записи.

— Є льох і є невелика прибудова, де зберігаються інструменти і різні речі, яким не місце в хаті.

— Там є світло та розетки?

— Світло є і там, і там. А ось розетка тільки в прибудові, — ці питання здавалися Лідії дуже підозрілими.

— Добре, мені потрібно буде їх оглянути, — Степан поліз у чорну теку. — Але спочатку... — він дістав договір і поклав перед Лідією. — По телефону ми вже обговорили основні умови моєї роботи. Треба вирішити деякі питання, щоб ви розуміли, де закінчуються мої повноваження. Я не всемогутній і закон не порушую, тож на деякі мої дії потрібні ваші дозволи. Це стосується, наприклад, огляду будинку, без вашого дозволу цього зробити я не можу. Також я б хотів наголосити на тому, що, в залежності від складності пошуку і залучення до справи, скажімо, спеціалістів з інформаційної галузі, може зрости підсумкова вартість роботи. Можливі й інші нюанси, — Степан казав досить повільно, щоб Лідія почула і зрозуміла кожне слово, яке він говорив.

— Так, звичайно, я вам дозволяю оглянути будинок. І я згодна з тим, що сума може змінитися, — Лідія казала поспіхом, вона хотіла, щоб детектив почав якомога швидше. Вона взяла ручку і збиралася поставити підпис на папері.

— Ні! — зупинив її Степан. — Я б хотів, щоб ви повністю прочитали договір.

— Але мій син...

— Це займе у вас хвилин п'ятнадцять-двадцять. І чим швидше ви почнете читати, тим скоріше я почну виконувати свою роботу. Без цього я не почну!

Степан дивився Лідії в очі, щоб вона зрозуміла, що він не жартує і налаштований серйозно. Жінка не витримала цього погляду. Вона гучно видихнула і почала читати.

Не поспішаючи, чоловік сховав у теку все, що діставав. І сидів у тиші, в очікуванні, доки Лідія прочитає договір.

— Я згодна з вашими умовами, — за той час, доки жінка читала, вона трохи заспокоїлася і тепер говорила спокійніше. Вона поставила свій підпис на договорі.

— Добре! — Степан забрав договір і теж сховав його у теку. Застебнувши блискавку, він встав зі столу. — Покажіть мені кімнату вашого сина.