Читати книгу - "Пиріг, Olha Alder"

До-рак примружився, намагаючись розгледіти, хто ця людина в коридорі. Здається, це той хлопець, який недавно дико хихотів і їв хробаків. Чи не він? Обличчя було погано видно. Але добре було помітно, як він дістав з внутрішньої кишені куртки складаний ніж і розкрив його, ідучи вперед із лезом напоготові.

На камері 18 з’явився рух. Дівчина обережно вийшла з кімнати в коридор.

Придивившись, коридор виглядав, так само як у першого хлопця, але був порожнім, хоча той не просунувся надто далеко.

"Інший поверх?" — подумав До-рак.

Раптом камера-22 показала іншу дівчину, яка тихо прокрадалася коридором. Напевно, вона була власницею конверта.

Вони зіткнулися носом до носа. І завмерли, як дві налякані косулі.

На екрані з’явився носок черевика гігантського клоуна. Він щось сказав дівчатам, і вони затремтіли.

Дівчина з конвертом побігла. Дівчина із зеленим яблуком мала слідувати за нею. Вона навіть здригнулася. І одразу була затримана Джо-Джо, який схопив її за голову і силоміць опустив на коліна.

Клоун нахилився, частково загороджуючи огляд на камері своїм масивним тілом.

До-рак втратив інтерес до дівчини. Він просто змусить її з’їсти яблуко і відправить на лаву вибулих. Так пояснили в правилах.

Тоді він подивився на камери з Йонбомом. Там було порожньо.

Стоячи, До-рак кинувся вперед і схопився за спинку одного з потертих крісел, сподіваючись, що, перебуваючи ближче, зможе побачити, куди подівся його друг.

Камера-1, камера-2, камера-18… Він повільно переводив погляд від камери до камери, поки не подивився на камеру-22. Він побачив лише жіночі ноги, які тягли в напрямку сліпої зони. Ні робота Джо-Джо, ні яблук, ні гравця з конвертом не було.

Наляканий, він повернув свій погляд на камеру-15. Перший хлопець зі складаним ножем витер якусь субстанцію з леза. Біля його ніг лежав інший хлопець. Коли перший присів і перевернув другого хлопця з боку на спину, стало помітно велике червона пляма на його животі. Пляма була настільки великою, що не було зрозуміло, скільки там поранень.

Здається, задоволений, хлопець встав і повільно потягнув мертвого за руки по коридору, зникаючи в сліпій зоні.

Камери, що стежили за ними, вимкнулися.

Серце До-рака стиснулося в маленький камінчик. І тоді він це побачив.

Камера-10. Хлопець, що стояв на колінах із широко роззявленим і роздертим ротом, у який запихали яблука. Його очі вже закотилися, а розтягнуте горло вже не поглинало повітря. Коли Джо-Джо відпустив його і показав палець угору в камеру, хтось зі спостерігачів зааплодував. А До-рак осів на підлогу.

Отже, напасти на захисника означало вбити його. Відмовитися від нападу — значить убити себе жорстокою смертю через "загодування яблуками".

"Знайшов."

Коли камера-10 перестала показувати обличчя Йонбома великим планом, До-рак розвернувся і тихо вислизнув за двері. Він ще не знав, що в цей момент на білій стіні з’явилося зображення з камери-40.

До-рак біг. Дім, ні, зловісний маєток був величезним. Але всі кімнати були старими й занедбаними, зовсім не схожі на ті пристойні, мінімалістичні та абсолютно лячні кімнати, з яких почали гру гравці із зеленими яблуками.

Коридори також більше нагадували старі замкові переходи, а не підземелля.

Під...земелля? Під... землею?

До-рак загальмував біля одного з численних сходових прольотів. Можна було спуститися вниз або піднятися наверх. Інтуїція нічого йому не підказувала, тому довелося вмикати логіку.

Кімнати-клітки, без дверей, але з електронними дверима. Нерівна поверхня коридорів, більше схожа на необроблену, але згладжену сотнями або тисячами ніг, що колись збігали.

Маєток знаходився на горі серед лісу. Куди не йди, ти скрізь вийдеш на безлюдні простори. Відповідно, тут можна кого завгодно поховати під найближчою ялинкою, і ніхто нічого не знайде, якщо не буде знати, де шукати.

Тоді він кинувся вниз.

І першим, на кого він наштовхнувся, був клоун.

— Зелене яблуко чи паперовий конверт? — Механічно проскрипів він.

Жахливі варіанти. Найбезпечніше місце — це місце спостерігача, яке він залишив. Ніхто більше не може захистити його, коли він вступив у гру. Імпульсивний ідіот. Дурень, що не дбає про своє життя. Йонбом ніколи йому цього не пробачить, але...

— Пак Йонбом. Мені потрібен Пак Йонбом, — прохрипів Чон До-рак.

І клоун дістав із кишені штанів зелене яблуко, на якому нещодавно було вирізано тонким ножем для паперу: "Мартін", "нап.".

Мартін — нападник.

Здається, Сон Хун не потрудився запам'ятати його справжнє ім’я. Що ж, він цим і поплатиться.

Схопивши зелене яблуко й викинувши червоне під ноги клоуну, До-рак кинувся вниз.

Там уже була калюжа крові. Напевно, від вбивства тим хлопцем.

Припускаючи, що кожен окремий захисник і кожен окремий нападник по одному на поверх, До-рак біг сходами нижче й нижче. Коли від останнього поверху потягло холодом землі, він зупинився.

Піт дрібними краплями стікав від коріння волосся по всьому його чолу, затікаючи в очі. Тильною стороною долоні він різко протер очі. Вони ще трохи щипали. Але До-раку було ніколи звертати на це увагу.

Він повільно повернувся на поверх вище. Потім ще на один.

Не розуміючи, що робить, він повільно побрів уперед. Стіни підземного переходу здавалися знайомими, тими, що він бачив на камері. Але вони всі були схожими, навіть однаковими, тому він не був упевнений.

Унизу було сиро, холодно й темно.

І тоді він почув відчайдушний крик десь попереду.

З прикладеними зусиллями, але рухаючись ще недостатньо швидко, щоб встигнути вчасно через слизьку, відполіровану і нерівну поверхню, До-рак швидко йшов, тримаючись за стінку.

Незабаром з'явився вузький промінь світла, і він прискорив крок. Раптово зупинився. Ліхтар одного з Джо-Джо освітив обличчя До-рака. Від сліпучого світла Чон До-рак закрив очі руками.