Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- Тому що я блондинка?

- Річ не тільки в цьому...

- Та я зрозуміла. Влад досі думає, що мене підкинули, - посміхнулася Лєра. - А ти? Що змушує змінювати універ на другому курсі?

Аня ні слова не встигла сказати, як за спиною почувся голос Влада:

- Те саме запитання. Чому?

Вона відскочила до Лєри, бо стояти до нього спиною, було чимось моторошним. Спершу оглянула хлопців, що чекали подробиць, потім рішуче відповіла:

- Поки що не можу сказати.

- З міста втекла? - жартівливо кинув Влад, нахилившись трохи ближче.

Аня звела брови. Хотілося б знати, що він має на увазі, але таку людину складно зрозуміти.

Мовчання затягнулося.

- Та годі, я вгадав?! - вигукнув він.

- Ні, - грубо відповіла Аня.  - Просто не хотілося коментувати таке дурне припущення.

- Дивлячись на тебе іншого не виникає.

- Агов! - пригрозила Лєра.

Влад, нарешті, відступив, знизав плечима і, ніби нічого не сталося, попрямував до головних сходів. Коля не зміг залишити поведінку друга без уваги та, вказавши Ані на Влада, покрутив пальцем біля скроні. Тонка посмішка ковзнула його губами, перш ніж він теж зник за поворотом.

Пролунав дзвінок і тієї ж секунди з порожнечі виріс їхній декан Михайло Юхимович Залізняк. Літній чоловік невисокого зросту, з рідким сивим волоссям і короткою борідкою викладав у них педагогіку.  

Він відчинив ключем двері, і студенти неохоче поповзли в аудиторію. Починати новий навчальний рік після тривалих канікул було особливо складно.

Лєра взяла Аню під руку і потягнула на свій улюблений третій ряд, де завжди можна сховатися за студентами, які сидять попереду, але й відповісти можна теж першою. Вона помітила, що двоє друзів повернулися в аудиторію і сіли на краю другого ряду, хоча раніше завжди сідали разом.

Коли всі прийшли, а викладач несподівано зник, почалося те, що не закінчилося вчора. Кожен в аудиторії перекинувся парою слів про смерть Філіпа.

- Він і до цього собі вени різав, а вчора не розрахував, - сказав хтось із задніх парт.

- Бідні прибиральниці, весь ранок туалет вичищали, - почувся жіночий голос.

- По його обличчю одразу видно, на що він здатен, - встряв Артур Сироватський з останньої парти.

- Філ зробив цей день незабутнім.

Тільки друзі Філіпа не промовили жодного слова. Сьогодні вони сподівалися почути хоч якусь дрібницю, що спростує версію про самогубство, але крім безглуздих розмов не було нічого. Ні одна душа не знала правди, але базікали так, ніби були головними учасниками подій.

Першим спалахнув Коля.

- Та заткніться ви вже! - вскочив він. - Немає про що поговорити? Нове шоу хочете?! Так я вам влаштую, коли розіб'ю твою, Артуре, морду об парту, - він обернувся і пронизав поглядом головного пліткаря групи.

Зазвичай Коля поводився стриманіше і вивести його з себе здавалося чимось неможливим, але цей хлопець, якого він бачив щонайбільше третій раз на парі, не залишав іншого вибору.

Його спалах гніву змусив усіх замовкнути й нарешті припинити заборонену тему. Тоді Коля спокійно видихнув і сів назад.

- Мене завжди вражала твоя здатність вести переговори, - прокоментував Влад, що сидів поруч.

- Не можу ж я, як ти, вирішувати справи кулаками, - відповів Коля, розглядаючи друга довше, ніж треба. - Так ти був у навушниках?!

- Ага, не буду ж я цих знавців слухати.

Коли Михайло Юхимович повернувся в аудиторію, почалася тиша і жодна жива душа не ризикнула відкрити рота. Річ не в повазі, а в перекличці, з якої почав викладач; кожен присутній боявся випадково пропустити своє прізвище й незаслужено отримати "ЕНку".

- Чому вони так упевнені, що ваш Філіп зробив це сам? - запитала Аня у сусідки по парті.

- Тому що він міг.

- Так якщо міг, може...

- Ні! - заперечила Лєра. - Точно не зараз. І не так.

Аня повільно кивнула, не зводячи очей із викладача, щоб чисто випадково її не запідозрили у відсутності інтересу до педагогіки.

- Згодна. Так вени порубати, ніби сокирою... я навіть уявити не можу, що треба відчувати в таку мить, щоб усілякі інстинкти відключилися.

- Звідки ти знаєш? - Лєра підняла сонний погляд із зошита.

- Я його вчора бачила. А потім прийшов твій брат.

Лєра забігала очима в спробах пригадати хоч щось, але вчорашній вечір випав із голови.

- Дивно, Влад нічого не казав.

- І правильно зробив.