Читати книгу - "Твоє ім'я, Ксандер Демір"

Я швидко вийшов з приміщення на свіже повітря. Я намагався глибоко дихати, щоб заспокоїтися, але це мало допомагало. Моє життя, здавалося, виходило з-під контролю, і я не міг нічого з цим зробити. Кожен новий подих був важким, кожен новий погляд у її бік викликав бурю емоцій. І навіть зараз, стоячи далеко від неї, не бачачи її перед собою, я все одно божеволів навіть від однієї думки, що вона десь тут, десь поруч. Так близько!

Я поспіхом стягнув з себе краватку й піджак, та повісив їх на огорожу. Чому я взагалі прийшов на вечірку у костюмі? Здається, я все більше і більше схожу з розуму! Мої емоції змінювались зі швидкістю світла: від хвилюючого стану до мегароздратованого та нервового. І я нічого не міг з цим вдіяти.

Ще кілька глибоких вдихів, і я нарешті прийшов у норму. Годинник перестав гучно пищати, хоча тільки тому, що мені довелося вимкнути його звук повністю. Але навіть попри це, я все одно не розумів себе. Мелісса з’явилась так неочікувано, так само, як і сімнадцять років тому. Я гадав, що все вже минуло, що стільки часу було достатньо, щоб забути. Але кому я це доводжу? Себе запевняв марними надіями, які розлетілися на друзки в першу ж секунду, як я побачив її.

Ніби нічого не змінилося. Її присутність знову заповнила весь мій світ, знову збурила ті почуття, які я так довго намагався забути. Я дивився на неї, і спогади оживали, наче це було вчора. Її сміх, її очі — все було таким знайомим і водночас таким болісно далеким. Я відчував, як минуле накочується на мене хвилею, змішуючись з теперішнім.

Я опустився на огорожу і сам, намагаючись зібратися з думками. Це не могло бути випадковістю. Її поява мала якийсь сенс, якусь мету. Але яка? Що саме вона тут робить? І чому саме зараз? Всі ці питання безперервно крутилися в моїй голові, не даючи спокою.

— Адаме! — позаду мене почувся знайомий голос. — Ось ти де!

— Артеме, що вона тут робить? — різко запитав я, навіть не повернувшись до друга.

— Я.. — я почув, як він зітхнув. — Ната давно товаришує з нею. Особливо, коли почала вести справу з Даніелем і вашими фільмами.

— Якби я знав, що вона тут буде, я ніколи б не прийшов сюди! — крикнув я, повернувшись.

— Адаме, минуло скільки часу! У вас давно різні життя!

— Добре, що тобі так про це легко говорити, — промовив я з натягнутою посмішкою.

— У неї є чоловік. І я впевнений, ти про це знав  і раніше, — більш тихо продовжив він. — Я ж знаю, скільки разів ти бував на її концертах, Адаме.

Я вкотре за цей вечір тяжко видихнув, закриваючи обличчя долонями. Скільки часу…

— Я правий?

— Замовкни, — твердо відповів я, глянувши на друга. — Гаразд, ходімо вже. У тебе свято!