Читати книгу - "Вільні, Foma"

     Я не знав, що відповісти.

     — Могло бути і гірше.

     — Звідки ви? Ви випадково не з Вінниці? — завертаючи лаваш процідила тітка.

     — Я з Києва.

     — Ясно. — Засумувала жінка, і вже мовчки продовжила гріти лаваш. — В мене дочка з чоловіком у Вінниці. Ну, чоловік той ще виродок, та все ж… Після ракетного обстрілу в січні ніяких звісток від них немає. То майже кожного дня спілкувались, а це вже більше місяця ні сном, ні духом. Хоч би все було добре. — Не витримавши жінка прикрила лице долонею, і секунд 5 ніби остовпівши, стояла над моїм обідом.

     Люди навколо проходили спроквола позираючи на неї, тоді на мене, та все ж майже не звертали уваги.

     Я відійшов від лавки до бабки, і за 10 крон виторгував у неї 3 рози. Повернувся, і коли жінка заспокоїлась — вручив їй.

      — Вибачте. — Витерши сльози, здивовано прийнявши квіти, — ваша шаурма. — Зі штучно припіднятим настроєм вичавила вона. Давайте, я вам знижку зроблю. Хоча б половину? Мені приємно буде вам зарадити. — Крізь сльози говорила вона.

     Я дав їй всю суму, подякував, і пішов в парк.