Читати книгу - "Дорога до свободи, Luna El Alami"

Єва розуміла, як і інші, що сидіти в підвалі – це не вихід, саме тому вона  
вирішила діяти. Пройшов день, як вони сидять в холодному підвалі. Вибухи  
досі лунають та пробираються по тілі тремтінням, а сирени ріжуть наші вуха.  
Нам не хватало їжі та води, а в ночі немає чим накритися, аби не замерзнути.  
Навіть телефони у більшості були розряджені. Тільки в Єви був ще  
заряджений смартфон, хоча із двадцятьма процентами. Вона вирішила  
написати людям в соціальних мережах, аби ті допомогли їм вибратися.  
Мережа була поганою і повідомлення не завжди відправлялися, але все-таки  
більшість доходило.  
Найважче зараз було Андрієві, який ледве тримається. Єва робила все, що в її  
силі, аби спасти всіх, хто був з нею у підвалі. Години йшли, як роки. Кожному  
було важко, як фізично, так і морально. Але вони вірили у краще і були певні,  
що їх спасуть. Пройшов ще один день, а відповіді немає. На телефоні  
показувало червону позначку, де писало шість відсотків заряду. Телефон був  
майже розряджений і Єва не знала, що ще зробити. Але через деякий час,  
дівчина почула гудок у своєму смартфоні. Вона витягнула телефон з кишені й  
побачила надпис “нове повідомлення”. Відкривши його, вона не могла  
повірити своїм очам. Люди відреагували на всі повідомлення, які Єва відсилала в соціальні мережі. Дівчина ще написала декілька повідомлень,  
після чого, розрядилася. Їм залишилося лише чекати. Довго чекати.  
Бабуся молилася, а за нею почали повторювати інші. Разом вони благали  
Бога спасти їхні душі та залишити їх в живих. Попри це лунали вибухи, але  
молитва пересилювала звук ракет. З кожним словом, вибухів було менше й  
менше чутно, а з часом взагалі зупинилися. Але було дещо, що заставило  
інших тривожитися і переживати. Андрій втрачав свідомість.  
Було чути шурхіт та звук ходьби по сходах, який наближався все ближче і  
ближче. Двері відчинилися, а розрив з цим засіяло світло, яке сліпило очі.  
Привикнувши до сонця через пару секунд, Єва побачила перед собою  
чоловіків. Це були наші захисники у формі та зі зброєю в руках. Порятунок.  
Ось воно! Дорога до свободи! 
Андрія винесли першого, а за ним інших. Вони не бачили сонця вже майже  
тиждень, бувши в підвалі та не бачили жахіття, яке було навколо. На вулиці  
було багато зруйнованих будинків та квартир, в тому числі й квартира Єви, де  
вона жила з бабусею. Вікна були розбиті, речі розкинуті, усе в пилюці. Але  
зато вони усі живі, а це головне. 
Андрія та інших відправили в інше місто, де вони тепер будуть у безпеці. Їх  
оглянули лікарі та нагодували свіжою їжею. Телефони можна було зарядити,  
тому Єва змогла написати своїм друзям та взагалі в соціальні мережі про те,  
що їх врятували.  
Свобода. Це перше, що асоціюється з Україною. Що може бути кращим від  
свіжого повітря, яке наповняє нас на повні груди чи від співу птахів, які  
радують наші вуха. Все це – свобода, яка є невіддільною частиною нашого  
українського народу. І в яких куточках світу ми не були, свобода в українських  
серцях буде палати вічно!

Кінець