Читати книгу - "Більше кохання, Аліна Шапошник (Аліса Кін)"

Я поспішила до авто, що під'їхало, відчинила двері машини і побачила свого боса.

– Доброго вечора, Климе Андрійовичу, – трохи впала в ступор. Не розуміла, що відбувається.

– Я, звичайно, не таксі, але підвезу. Як я можу відмовити своїй співробітниці у допомозі. Ви дзвонили пізно вночі, подумав, що щось трапилося.

– Ой, вибачте, я ненароком набрала ваш номер. Не знаю чому. Вибачте, - почувала себе ніяково за те, що трапилося.

– Все добре, сідайте швидше, – він мене поквапив.

Я сіла на переднє сидіння.

– Пристебніться, будь ласка. Вам допомогти?

– Добре, ні, я сама, – я потяглася за ременем безпеки, але через те, що нервувала, пристебнутись вийшло не відразу. – Климе Андрійовичу, ще раз вибачте, так ніяково вийшло.

– Настя, називай мене просто Клим, до чого ці формальності, я ненабагато за тебе старший, щоб ти мені викала.

– Добре, Климе. – я, здається, почервоніла, було незвично так його називати.

– Що ти тут робила? – він уважно на мене подивився і спитав суворо, наче  батько.

– Я у Соні була, вона часто організовує тусовки, – видала все на духу.

– Зрозуміло, – він помовчав, а потім продовжив, – Щось ти рано вирішила піти.

– Так склалося, – тяжко зітхнула. І постаралася перевести розмову на іншу тему. – Що замовник? Щось сподобалося?

– Так, – він заліз рукою у внутрішню кишеню куртки, потім у зовнішню, щось шукаючи. – Ой, я забув флешку вдома. Якщо ти не дуже поспішаєш, можемо спершу заїхати до мене.

Я відмовилася б, але згадала, що на носії потрібна з навчання інформація.

– Добре, бо завтра вона мені буде потрібна.

Бос уважно вів машину і стежив за дорогою. А я тим часом писала дівчаткам. Написала до спільного чату: «Випадково набрала замість таксі начальника. Він приїхав. Їду по флешку до нього, потім додому». І почалося.

Лера: «Воу-воу. Він тебе що на каву запросив?»

Я: «Ні. Просто заберу накопичувач і все.»

Маша: «А якщо не просто все?»

Я: «То прощай мій підробіток».

Лера: «А він гарненький?»

Я подивилася на чоловіка за кермом, надрукувала відповідь: «Нормальний».

Маша: «Тоді тримаємо за тебе кулаки»

Я: «Ви про нього нічого не знаєте, навіть не бачили його»

Лера: Чекаємо фото»

Я: «Ні»

Маша: «Ти підсвідомо набрала його номер, значить, тебе до нього тягне»

Я: «Ні, це все через Дениса. Він прийшов на тусовку»

Лера: «Хто його туди кликав?»

Я: «Соня. Тепер він її хлопець»

Маша: «Що???»

Лера: «Як це можливо?»

Я: «Вони переписувалися, тепер він приїхав. Вона нічого не знає про нього»

Лера: «Навіщо це йому?»

Маша: «Щоб завжди бути поряд біля Насті та зруйнувати все, що їй дорого»

Я відчула, що машина зупинилася і озирнулась на всі боки.

Я: «Гаразд, ми вже під'їхали»

– Піднімешся?

Я подумала, що це погана ідея, але залишатися вночі на вулиці теж не хотілося. Тому сказала:

– Добре.

Клим вийшов з машини, відчинив двері з пасажирського боку і допоміг мені вийти.

Коли ми піднялися на третій поверх, він відчинив вхідні двері, спочатку пройшов сам, відключив сигналізацію, увімкнув світло і потім запросив мене. Я увійшла і одразу почала розглядати передпокій. Жіночого взуття та одягу не було. Гадаю, він живе один.

– Взуйся і проходь на кухню. Зроблю чай, а поки чекатимемо, коли закипить чайник, розповім, що затвердили замовники та про їхні незначні побажання. Ручку і блокнот я тобі дам, – він зник у одній із кімнат.

– Добре, – звичайно, зараз мені не хотілося говорити про роботу та думки були зовсім не тут, але це мене відволікало. – Чи можна помити руки? – крикнула я в глиб квартири.

– Так, проходь прямо коридором, двері праворуч, світло зараз тобі ввімкну, – вийшовши з кімнати, він увімкнув у ванній світло і пройшов на кухню.

– Ти десь не тут. Може, розкажеш, що сталося на вечірці? – він сів на стілець навпроти мене.

– Думаю, це не важливо, – я спробувала зам'яти розмову.

– З того, якою засмученою ти була, це важливо, - чайник почав свистіти, і Клим піднявся, щоб залити чай. – Обіцяю, я нікому не розповім. Це залишиться лише між нами.

Не знаю чому, але мені хотілося йому все розповісти. Розумію, що, можливо, завтра мені буде дуже соромно, але сьогодні я вирішила, що це треба зробити. Клим викликає у мене довіру. Знаю, що безглуздо вивертати душу людині, яку я майже не знаю, але внутрішнє почуття підказувало, що він надійна людина. І я все розповіла про Дениса. Клим мене уважно слухав і лише іноді відволікався на ковток чаю. Сподіваюся, що все сказане мною не використовуватиметься проти мене.