Читати книгу - "Снігові кішки, Тетяна Гуркало"

— Бігти далеко до місця з водою? — запитав Олег.

Кіт пирхнув.

— Недалеко. Метрів вісімдесят.

— Стометрівку можна пробігти за п'ятнадцять секунд десь. Я бігаю не дуже, тож побіжить Катя, — вирішив хлопець.

Кіт велично кивнув головою.

— А я… — підвілася дівчина.

— Повір, ти бігаєш швидше. Мене сестра на підборах обганяла.

Катя щось невтішне пробурмотіла, озирнулася. Витягла з кишені пластикову пляшку з-під мінералки, зняла мокру куртку, кинувши її на сніг та пішла до вежі. Коли вона рвонула всередину, кіт похитав головою і сказав:

— Ти зробив вибір.

— Вибір?! — обурено підібралося кошеня. — Ти її обдурив?

— Ні, — усміхнувся хлопець. — Стометрівку можна пробігти за п'ятнадцять секунд, я її й за дванадцять бігав. А ось змусити воду швидше набиратися навряд чи вдасться. Особливо у пляшку з вузьким горлом. Повернутись навряд встигнеш.

— Ох, і йолоп, — зітхнув Марті Сью.

І двері з гуркотом зачинилися.