Читати книгу - "~емоційні гойдалки ~, Ліана Шведар"

Джулі засміялася:

— Ну, якщо ти й далі даруватимеш квіти з такими функціями, до кінця місяця у мене вдома буде цілий аптекарський сад.

Він усміхнувся:

— Що ж, завжди можна подумати про фермерство на балконі. Нічого не втрачаєш, — підморгнув він їй.

Джулі знову відчула ту невимушену легкість у його словах, яка змушувала її почуватися комфортно, наче вони давно знайомі і жартують на спільні теми. Її думки плавно перехопили питання, яке давно крутилося в голові, і вона вирішила його задати.

— До речі, — сказала вона, ніби між іншим, перебираючи пелюстки жасмину. — А як ти взагалі дізнався, де я живу? І мій номер? — Вона кинула на нього швидкий погляд, роблячи вигляд, що це зовсім неважливо, але її все-таки цікавило, як він це зробив.

Він поглянув на неї з тією ж м’якою усмішкою, як ніби давно чекав це питання.

— Ну, нічого особливого, чесно кажучи, — відповів він, продовжуючи спокійно вести машину. — Просто виявилося, що мій брат живе поруч з тобою. А його дружина... — Він трохи зам’явся, наче згадуючи, — вчилася з тобою в одній школі. Тож, коли я сказав, що хочу знайти одну дівчину, вони досить швидко зрозуміли, про кого йде мова.

— Ого, — Джулі усміхнулась. — То всі ці "таємні методи" — це просто сусідські зв’язки?

— Ну, ти ж знаєш, як це буває, — він знову коротко засміявся. — Місто невелике, всі один одного знають. Ніякої магії, ніяких приватних детективів.

— Трішки розчарована, — зізналася вона з ігровою усмішкою. — Я вже придумала купу сценаріїв, як ти шпигуєш за мною, використовуєш хакерів... Або щось на кшталт цього.

Він з інтересом підняв брову:

— Хакери? Ось це я, виявляється, потрапив у твої фантазії.

— Ну, може, не зовсім, — засміялась Джулі. — Але все одно. Якось ти занадто швидко і легко все знайшов.

— Повір, я можу бути наполегливим, коли щось справді хочу, — сказав він, подивившись на неї серйозно, але з легкою усмішкою.

Вона відчула, як її серце на мить затамувалось від його слів. Легкість у розмові, ігрові жарти — все це створювало дивне відчуття близькості і таємничості. Джулі вирішила підкинути ще один жарт.

— То ти все-таки шпигував, так? — піддражнила вона, трохи нахиляючись уперед. — Брат, жінка, школа... Це все відмовки.

— Ти мене розкусила, — з усмішкою зітхнув він, роблячи вигляд, що здається. — Добре, зізнаюся: я не міг перестати думати про тебе після твого поцілунку. Довелося включити всі свої ресурси.

Джулі відкинулась на сидіння, сміючись:

— Це, мабуть, був справжній квест.

— Ти навіть не уявляєш, — жартівливо зітхнув він, роблячи вигляд, що вся ця історія коштувала йому величезних зусиль.

— Ну що ж, тоді ти точно заслуговуєш на те щоб я сіла в твою машину, — підсумувала вона, з легким викликом у голосі, але з щирою усмішкою.

— А я і не сумнівався, — відповів він. 
— Доречі,раз вже на те пішло,а як ти дізналася моє ім’я?

Джулі весело розсміялась, її погляд став трохи лукавим.

— Все ще банальніше. Це просто GetContact, — відповіла вона з усмішкою.

Він теж засміявся, розуміючи всю комічність ситуації.

— Ну, що ж, думаю, це не найгірший варіант початку знайомства.

Джулі кивнула, граючись пальцями з горщиком жасмину.

— Так, мабуть, ти правий. Іноді найбанальніші речі виявляються найвірнішими.

В цей час вони доїхали до місця призначення і зупинилися біля невеликого парку.
Джулі вийшла з машини, нетерпляче озираючись навколо. Її очі округлилися від здивування, коли вона побачила мальовничі алеї, що вели в тінь високих дерев. Повітря було свіжим, напоєним ароматом літніх квітів, а прямо перед ними розкинулося озеро, по якому граціозно ковзали білосніжні лебеді та качки. Уздовж берегів озера були затишно розташовані кафе з літніми терасами, що виходили прямо на воду. Там гості насолоджувалися своєю кавою, милуючись водною гладдю.

— Вау... — видихнула вона, оглядаючись навколо, вражена цією красою. 
— Скільки тут живу, а жодного разу не була в цьому місці.

Макс з усмішкою спостерігав за її реакцією, явно задоволений собою. Він опустив руки в кишені і легко знизав плечима.

— І я тут вперше. Брат порадив. Він сказав, що це одне з найкращих місць у місті для прогулянок.

Джулі повернулася до нього з подивом.

— Ти теж тут не був? — запитала вона, не приховуючи своєї радості. — Ну, значить, ми разом відкриваємо для себе щось нове.

Макс підморгнув.

— Схоже, сьогодні день відкриттів.

Вони продовжили прогулянку, минаючи кафе з літніми терасами, з яких доносився запах свіжої випічки та кави. Джулі не могла стримати свого захоплення. Вона провела рукою по перилам, коли вони знову підійшли ближче до озера.

— Знаєш, у мене є дивна слабкість, — зізналася вона, трохи задумливо дивлячись на кафе. 
— Я обожнюю аромат кави, але не люблю її смак.

Макс хмикнув.

— А я ось якраз обожнюю каву. Без неї день не починається.Насолоджуватися кожним ковтком за переглядом останніх новин зранку,це майже ритуал. А ти що любиш пити?

Джулі задумалася на секунду, чухаючи підборіддя.

— Чай. Особливо зелений. З м'ятою. Він завжди заспокоює. Може, це звучить нудно, але для мене це як домашній затишок у чашці.

Макс схвально кивнув.

— Тебе можна зрозуміти. У кожного свої маленькі звички. А як щодо музики? Що ти слухаєш?

Джулі розправила плечі і усміхнулась.

— О, це складне питання. Я люблю різне. Але якщо вибирати щось одне, мабуть, скажу — інді-рок. Щось таке, щоб і настрій підняти, і розслабитися. А ти?

Макс трохи примружив очі, подумавши.

— Класичний рок. Знаєш, ті пісні, які люди зазвичай слухають в машині під час довгих поїздок. Для мене це завжди був спосіб відпочити. Ще іноді джаз. Але тільки коли є настрій.

— Твоя черга, — засміявся Макс. — Що ще тебе цікавить?

— Ну... — задумалась Джулі. — Які фільми ти любиш?

Макс засміявся.

— О, це складне питання. Думаю, найбільше люблю фільми зі складними заплутаними лініями, які тримають в напрузі до самого кінця. А ти?