Читати книгу - "Прогулянки мрій, Юхим Шарко"

- Дивись що робить, - сказав Андрюха стоячи біля вікна.

Хлопці повільно підійшли до нього.

- Що там?

Вони побачили як внизу під будинком невідомий чоловік рився у смітнику.

- Бомж напевно, що тут дивитися, - іронічно підмітив Віталік.

- Дивись до кінця, - зупинив його Андрюха.

Незнайомець набрав в руки купу сміття і викинув її на землю біля контейнера. Після цього похапцем побіг через дорогу до однієї із хатинок, які стояли тут вряд і зайшовши у подвір'я заховався за хвірткою.

- Ну це вже занадто, - відреагував Макс.

- Третій раз так робить, - пояснив Андрюха.

- Треба його прогнати, а то подумають, що це ми зробили, - запропонував Віталік, - Макс беремо мішки і несемо до машини.

Хлопці спустились на ліфті на перший поверх, вкинули у відчинений бус будівельне сміття і попрямували до місця, де ховався незнайомець.

Позаглядавши через хвіртку Віталік почав кликати його зі сторони подвір'я. Далі серед кущів і винограду виднілась старенька дерев'яна хата, двері до якої були відчиненні. Віталік спробував відхилити хвіртку, але та була зачинена на клямку зсередини. 

- Слухай може не треба, - спробував зупинити друга Макс.

- Та ми чемно попросимо чоловіка прибрати сміття назад і все, - стояв на своєму Віталік.

Його кремезна, довга рука дістала клямку і за мить він уже йшов по подвір'ї. Макс ступив за ним, але враз зупинився і побачив як з-за хати у них летить гниле яблуко. Воно акуратно приземлилось Віталіку на штани вище коліна. Через секунду інше попало йому в груди, зробивши велику коричневу пляму на світлій кофті.

- Бляха, якесь ненормальне! – вигукнув той і почав задкувати, прикриваючи руками обличчя.

За мить ще два яблука приземлились біля Віталікових ніг і він підстрибнувши змушений був покинути подвір'я. З боку хати почувся голосний регіт, який закінчився добірним матом в сторону хлопців.

- Йдемо звідси, цих псіхованих краще не чіпати, - сказав Макс прямуючи назад до новобудови.

За цим невдалим штурмом зверху спостерігав Андрюха і побачивши коричневу пляму зробив висновок:

- Комусь скажи, що бомж набив – не повірять.

- Та мовчи вже! - розсердився Віталік.

До шостої години вечора хлопці встигли добряче наладувати своє авто будівельним сміттям і планували його вивезти на смітник. По поверхневому огляду їм видалось, що за день вони зробили більше ніж планували і очевидно у п'ятницю все буде завершено, але ж їм платять за день, тому вирішили працювати ще й у суботу. Віка так і не появилась із їжею, зважаючи на халявний обід Андрюха пообіцяв завтра нагадати про це Зенику. Світлий «Мерседес» почав рушати назад від’їжджаючи від тротуару, як із ззаду почувся глухий удар в борт машини. В кабіні запала тиша і хлопці запитливо глянули один на одного.

- Що це було? – першим озвався Віталік.

- Я перевіряв, дорога пуста, - відповів Андрюха.

- Може мішок упав, - озвався Макс.

- Ні, там все щільно поскладано, - заперечив Андрюха і пішов подивитись що трапилось.

Ще за мить він голосно вилаявся, змусивши хлопців похапцем вийти з кабіни авто. Позаду буса на асфальті розклавши руки в сторони лежав вже знайомий їм безхатько. Він був без свідомості, на голові зліва з'явилась припухлість, з якою маленьким струменем просочувалась кров. Віталік нахилився над чоловіком розглядаючи його рану.

- Він хоч живий? – запитав Макс.

- Не знаю, - перелякано відповів той, - Андрюха давай аптечку!

Андрюха стояв незворушно покручуючи руками ключі від авто, він помітно нервував.

- Андрюха, ти глухий! – вдруге звернувся до колеги Віталік.

Той побіг до машини і за мить повернувся назад, віддаючи прямо йому в руки закриту аптечку. Віталік довго перебирав її вміст і врешті гнівно вигукнув:

- Тут крім стопок нічого немає!

Андрюха вдруге побіг до машини і на цей раз вже тримав в руках трохи потемнілий від пилу бинт. Макс спробував припідняти голову безхатька, щоб Віталіку легше було її перемотувати і відчув різкий запах алкоголю. За секунду чоловік схопив рукою Віталікову кофту, а потім і взагалі відкрив очі.

- О живий, - полегшено вимовив Макс.

Хлопці посадили безхатька на бордюр, притримуючи руками його за плечі.

- Ну як ти? – запитав Віталік.

Той мовчав, втупившись у щось попереду.

- Ще не відійшов, - зробив висновок Віталік і дістав пачку сигарет.

Всі троє закурили.

- Поліцію викликати, чи що? – хвилювався Андрюха.

- Навіщо. Це ж бомж, кому він потрібен, - заспокоював Віталік, - та й навряд чи хто бачив.

- Ще й до того напідпитку, - підсумував Макс, - глянь, що це?

Він підійшов до заднього колеса авто і показав всім встромлений туди наполовину цвях. Макс вийняв його, від чого шина швидко здулась. Безхатько побачивши такий хід Макса спробував піднятися, але похитнувся на бік і впав на траву.

- От сука, - нервово вилаявся Віталік, - що ж ти вчепився до нас?

- Що ми тобі зробили поганого? – підбіг до нього Андрюха і вже націлився нанести удар рукою, але на півдорозі зупинився і з відчаю поцілив собі у долоню.

Безхатько прикрив голову руками і щось невиразно пробубонів. За мить він поволі сів, боязко повернувся до хлопців і тримаючи руки над головою заплакав.

- Тільки не бийте, тільки не бийте, - повторював він.

- Та замовкни вже. Ніхто тебе не зачепить, - спокійно відреагував Віталік.

- Давайте відведемо його додому, - запропонував Макс.

Хлопці допомогли чоловікові піднятись і повільно повели до вже знайомого подвірʼя.