Читати книгу - "Ми з тобою одне ціле , Іванна Турецька"

– Добре, я не проти, звісно можемо приїхати, я своїх попереджу, вони будуть раді! 

– Домовились! Добре, тоді до зустрічі! Ще здзвонимось, па па!

– Па па сонце!

" Сонце, він вже називає мене сонце, мені це подобається! Чудово, я нарешті подивлюся чим живе мій Антон. – Та насправді вона ще й хотіла розвіяти свої сумніви щодо того, чи у нього хтось є, чи немає.. І їй хотілося дізнатися про нього все більше, і більше всього.. Тепер я вирішила візьму його до себе в квартиру на наступні вихідні, він точно не злодій, мої сумніви розвіялись, йому справді можна довіряти, я постелю йому в іншій кімнаті, якщо у нього нічого не зміниться, і він точно приїде як і обіцяв.. Адже для чогось більшого ще зарано. Я думаю що він все зрозуміє і не образиться на мене!"

І знову тиждень пролетів непомітно для неї, вона взяла кілька вихідних за свій рахунок, і очікувала на приїзд Антона, та на цей раз його не було, і слухавки він чомусь не брав:

" Не бере слухавки, або щось сталося, або передумав... Можливо на роботі щось сталося і він не може через це говорити, або мережі в дорозі немає, і він їде по якомусь лісі, і саме тому я дозвонитися не можу до нього.. Минулого разу у цей час він був уже тут у мене, а цього разу щось запізнюється, ще вчора коли ми із ним розмовляли він говорив що приїде і його плани не змінилися, або він брехав мені, невідомо... Піду хоч прогуляюся містом, розвіюся.. Можливо він за цей час ще дасть про себе якось знати чи подзвонить, я вже незнаю що і думати.. Піду прогуляюсь районом..

 Зараз зима, холодно, куди піти, краще в якийсь бутик, кажуть покупки знімають будь-який стрес, потрібно спробувати, так я йду вдягатися! Думала Ніна..

Проте на дворі було дійсно холодно, мороз так і чіплявся відкритих ділянок тіла, було -15, на такому холоді якщо пробувши на вулиці 15 хвилин, швидко червонів ніс, та якщо на це подивитися з іншого боку, було таки навпрочуд красиво навкруги. Наче у зимовій казці, дерева притрушені снігом, іскрилися й виблискували особливо вночі під світло нічних ліхтарів, і все це нагадувало якусь зимову казку, і Ніні хотілося щоб як і в казках, у її житті всі жили довго і щасливо.. Вдягнувшись вона вийшла на вулицю. Одразу після їх виходу пролунав телефонний звінок, нарешті звонив Антон:

– Привіт Ніно! Вибач не міг раніше зателефонувати, у мене в якомусь лісі спустило колесо, напевно десь по дорозі пробив! Таще й запасного не було, поки зловив якусь автівку і попросив відвезти в найближчий автосервіс, потім взяв там колесо запаску, викликав таксі і вже на таксі добрався до свого авто, поміняв колесо і знову вирушив в дорогу, по засніжених дорогах, вони були не такі вже й засніжені, так як було видно що потних звісно ж їздять автомобілі, та все ж дорога видалась не такою легкою, як я гадав. І тепер я вже на під'їзді до міста, ти вдома?

– Привіт! Так я вдома, я вже думала що щось трапилось із тобою, добре що ти позвонив, так так приїзджай! Я дуже рада що все владналося, нам потрібно жити ближче один біля одного, і так нам буде зручніше зустрічатися, що на це скажеш?

– Авжеж, я згідний!

– Добре, бувай кохана! Скоро буду!

– Бувай!

" Яка ж я рада що з ним все добре, добре що я ще не відійшла далеко, так я повертаюсь назад у квартиру, одягну гарну сукню, і причепюрюсь трішки, і буду його чекати у себе вдома! Покажу йому своє логово незаміжньої холостячки, ох це мені подобається, що він буде жити у мене цих два дні, я зможу порадувати його чимось смачненьким, а я ще й гарно готую, кулінарні здібності від бабусі, Антон сказав що вже на під'їзді до міста, в мене є ще пів години, пора вдягатися, так ось в моєму гардеробі стільки гарних суконь котрі я практично одягала раз чи два, виберу червону, вечірню і приготую романтичну вечерю, він зрадіє, я думаю йому сподобається, вирівняю зараз волосся, ще раз.. "

Встигнувши добре причепуриттся вона вже заглядала через вікно чи не видно Антона.

– О, а ось і він під'їзджає. – Подивившись ще раз у дзеркало, вона вже була готова до зустрічі із ним. І на цей раз скажавши йому свій номер квартири, вона вже чекала його біля вхідних дверей.

– Привіт! Рада тебе бачити, проходь сюди в вітальню!

– Вау, яка ти красива! Ти дуже гарна. – Це ще вона легенький макіяж зробила і вдягнула не відверту сукню, навіщо так спокушати хлопця на другому побаченні.. 

– Дякую за комплімент!

– Сідай до столу, курочка яку я зарікала, якраз вже готова!

– А я бачу ти добре приготувалася, не потрібно було таких жертв, мабуть весь день просиділа на кухні!

– Ні, звісно ж не весь, я зазвичай люблю готувати. – Ніна, якраз таки хотіла вразити гостя своїми кулінарними здібностями, та не все одразу звісно. Ще бабуся від якої Ніні дістався кулінарний талант вчила її, що в кожній дівчині має бути якась таємниця! І Ніна це також взяла до уваги.. Ніна до бабусі приїжджала на літні канікули в село, і її хатинка стоїть хоч і ста та досі ще ціла.. Ніна думала якось запросити Антона, з'їздити туди і показати цей невеликий будиночок. Хоч він і був дуже старовинним та його створював справжній майстер своєї справи, різьбі по дереву, дідо Іван, і баба Віра, їх вже давно немає в живих, а будинок ще й досі стоїть цілим і некшкодженим, там залишилися їх спогади про дитину, і про річку на яку вона бігала разом із друзями ловити рибу, хоч вони так нічого і не галовили, та радісті від того що вони хоча б спробували, їх не було і меж... Там дуже красиво навіть узимку,  неподалік цієї хатинки на старому дереві зробили собі гніздо лелеки, вони прилітали туди кожного року, "це хороший знак", говорила колись бабуся, вона була розумною жінкою, і Ніна іноді сумувала за нею, згадуючи про те, як добре їй було у дитинстві.. Адже напевно у багатьох були такі самі бабусі і дідусі, як у Ніни.

– Антон, що ти скагна те, якщо ми завтра поїдемо в село, де стоїть стара хатинка моєї бабусі, я хочу згадати своє дитинство, там ще є ключ під ковриком, зайдемо подивимось, чи все в середині залишилося так само, як колись. Це красивий дім, який мій дід сам збудував із міцного дуба, там колись було дуже затишно, що скажеш на це?