Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Гора між нами 📚 - Українською

Читати книгу - "Гора між нами"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гора між нами" автора Чарльз Мартін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 81
Перейти на сторінку:
та знов підняв лук.

— А що, Бен не підходить?

Чоловік напнув тятиву.

— Двоє бронювали мій літак до Сан-Хуана. Мали сідати на невеличкому аеродромі близ Орея. — Він випустив стрілу, і та з пронизливим свистом полетіла до цілі. — Так ось одного з тих двох і звати Джордж. Думав, це ви. — Він узяв наступну стрілу.

Я підійшов ближче до нього та оглянув мішень. Щільніше за все вона була вибита навколо яблучка — вочевидь, старий чимало часу проводив тут з луком.

— Таланить же новачкам, — пожартував я.

Він осміхнувся та знов напнув тятиву.

— Тренуюся, коли чекаю на клієнтів. — Чоловік випустив третю стрілу, і та увійшла в ціль чітко між двома попередніми — навіть торкнулася їх.

Потім він причепив лук до спинки свого сидіння в літаку та пішов до мішені. Я рушив за ним.

— Хтось любить у вільний час ганяти маленький м’ячик по траві дорожезними металевими дрючками, — він витяг стріли, — а мені до вподоби рибальство та полювання.

Я зміряв оком його літак.

— Слухайте, а чи зміг би я переконати вас допомогти мені вшитися звідси сьогодні?

— Ви що, переховуєтеся від поліції? — глипнув він на мене спідлоба.

— Ні-ні, — всміхнувся я. — Просто дуже хочу додому.

— Та я і сам вже думав зачиняти ангар і бігти у тепле ліжечко до моєї дружини, — він кинув оком на годинник, а потім помітив у мене на пальці обручку. — Либонь, ви теж хочете того самого. Хіба що не з моєю дружиною, — легко розсміявся старий.

— Саме так, сер. Саме так.

— І що, де ж ваш дім?

— Флорида. Думав, може, ви допоможете мені вирватися з цієї грози, а вранці я вилечу першим рейсом у Флориду. То що, чи годен я переконати вас підкинути мене кудись на схід від Скелястих гір?

— Господи, та куди ж ви так поспішаєте?

— У мене за, — я зиркнув на годинника, — тринадцять годин сорок три хвилини операція на колінному суглобі, а потім ще дві з заміни кульшового суглоба.

Ґровер засміявся, витяг із кишені ганчірку та почав витирати руки.

— І що, боляче вам завтра буде?

— Ну, мені навряд чи. Я ж хірург.

Він визирнув за двері ангара в бік головного аеропорту.

— Що, великі пташки сьогодні вдома?

— Рейси скасували. Зламалась одна з машин для протильодової обробки.

— Вони в них постійно ламаються. Можливо. А може, з машинами насправді все гаразд, а причина у профспілці. І щодо ваших операцій — їх не можна перенести? Пам’ятаю, мені переносили, — він постукав кулаком собі по грудях, — із серцем іноді проблеми.

— Та мене й так тиждень не було — через конференцію. За скільки ми могли б домовитися?

Закінчивши протирати руки, він запхав ганчірку до кишені. Свій лук разом з колчаном зі стрілами старий прилаштував за спинкою сидіння у літаку та закріпив липучками. Ще я побачив у салоні три довгі футляри з чимось.

— Мої спінінги, — поплескав він їх долонею.

— А це що? — вказав я на інший футляр неправильної форми поруч із вудками.

— Сокира. Я літаю у дійсно віддалені місця і маю на борту все необхідне, — він поплескав туго зібганий спальний мішок. — У таких місцях треба розраховувати тільки на себе.

За спинкою висіла куртка з усіляким рибальським приладдям — я навіть ножички та сітку розгледів. Ґровер пояснив:

— Подекуди мої клієнти хочуть у такі місця, що сам я не можу дозволити собі туди літати. Тож я користуюся нагодою та роблю те, що полюбляю. Зі мною іноді дружина літає.

Ґроверу, вочевидь, було вже за шістдесят, а втім, він мав вигляд людини, не старшої за п’ятдесят, і за енергетикою нагадував радше підлітка.

— Це ваш власний літак?

— Так, «Скаут».

— Схожий на літак Стівена Фоссетта[11].

— Це такий самий. Двигун «Локомен» 0-3-60, видає 180 конячок. Максимальна швидкість — 140 миль на годину.

— Небагато, — зауважив я.

— Швидкість не головне. — Ґровер ніжно погладив лопать пропелера. — У цієї пташки швидкість на приземленні 38 миль на годину — її можна посадити на клаптик землі завбільшки з цей ангар.

Я оглянув приміщення — метрів 25 на 45.

— Завдяки цьому я можу дістатися дійсно віддалених місць, — розповідав він. — Саме за це мені й платять. — Чоловік позирнув на годинник та на мить замислився. — Слухайте, ну, навіть якщо я підкину вас до Денвера, ви все одно зможете вилетіти тільки вранці.

— Я хочу спробувати. Крім того, кажуть, насувається така буря, що може засипати снігом надовго.

— І це не дешево, — зауважив він.

— Скільки?

— Сто п’ятдесят на годину, і вам доведеться також заплатити за шлях назад. Тобто 900 доларів.

— Кредитки берете?

Чоловік примружив одне око, нахилив голову, прискіпливо мене оглядаючи. Вочевидь, він щось вирішив, кивнув, криво всміхнувся та простяг руку.

— Ґровер Рузвельт, — відрекомендувався він.

Я потис його жорстку долоню.

— Часом не родич колишньому президентові?

— Не дуже близький. Не те щоб вони дуже хотіли зі мною породичатися.

— Бен Пейн.

— І ви що, ходите лікарнею у халаті з написом «Лікар Пейн»?

— Саме так.

— І вам дійсно платять за лікування?

— Навіть різати себе дозволяють. — Я дав йому свою візитівку. «Ви знаєте Пейна? Більше ніякого болю»[12].

— Щось надто моторошно, еге ж? — Він прочитав напис на картці.

— Ну, можна по-різному це сприймати.

Ґровер осміхнувся, видобув з кишені люльку та запалив її бронзовою запальничкою, втягуючи полум’я глибоко у тютюн. Коли середина вже яскраво світилася червоним, він знову клацнув запальничкою та сховав її у кишеню.

— Ортопедія, значить?

— Ну, і медицина катастроф. Це споріднені сфери медицини.

— Тоді злітаємо за п’ятнадцять хвилин. Я потелефоную дружині та скажу, що буду пізно. Сходимо завтра з нею в ресторан та з’їмо по добрячому стейку. Ну, і поклик природи, — додав він через плече, прямуючи до туалету. — Кидайте ваш рюкзак на заднє сидіння.

— Тут є вай-фай?

— Пароль «танк».

Я відкрив ноутбук та під’єднався до Інтернету, завантажуючи ділову й особисту голосову пошту — вона надходила мені на е-мейл у вигляді аудіофайлів. Я взагалі взяв собі за

1 ... 4 5 6 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гора між нами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гора між нами"