Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

З вигляду Мін Чженя стало ясно, що він розслабився. Плечі його опустились, а на обличчі виникла звична злегка іронічна посмішка.

― Справді? ― запитав він, складаючи руки на грудях.

― Т-так, ― невпевнено проговорив Хуа Ян, підводячи очі.

― І як же? ― поцікавився Мін Чжень. Він дивився на Хуа Яна дещо зверхньо, хоча було добре видно, що це маска. І емоції з-за неї уже потрохи просочувалися… це відбивалось у нестійкості його пози і очах. О так, по очах було видно всю правду…

― Я бачив, як ти захищав Бек на полі бою. Ти… ти не дав їй убити інфеніста, не дозволив замочити руки кров’ю. А ще після її появи ти почав мочити противників одного за одним, не підпускаючи…

― Справді? ― хмикнув Багряний провісник.

На обличчі його виднілась натягнута посмішка, котра, по суті, мала б виражати непохитність і нездатність відчути що-небудь від слів Хуа Яна, але погляд… погляд його страшно видавав. Він просто не піддавався контролю! Очі так і блистіли…

Та тоді Мін Чжень зронив:

― Ти думаєш, я почав убивати їх швидше й якісніше, бо на поле бою вийшла Кучеряшка? Ха-ха, ― цей смішок був таким вже награним і невдалим… ― Ха-ха-аха-ха! Я просто втомився бути крутим і ефектним, тож вирішив змести їх всіх одного за одним, от і все.

І, враз розвернувшись, зібрався повернутись до ліжка Цзиньань. Та цього разу Хуа Ян став тим, хто затримав його. Вистрибнувши перед Багряним провісником, дух Вогню крикнув досить відчайдушно:

― Може, досить?!

― Досить що? ― Мін Чжень злегка нахилив голову вбік. Фальшива посмішка знову виникла на його обличчі, але очі уже настільки блистіли, що, здавалось, він от-от заплаче.

― Досить вдавати із себе того, ким ти не є! Нащо тобі це?! Гадаєш, Білолиций поведеться на це і ти отримаєш перевагу?! ― прокричав Хуа Ян у пориві емоцій. ― Ти… ти… ти не такий! В глибині душі ти думаєш зовсім не так, як намагаєшся усім показати! Мене… мене ти не обманеш! Я все знаю!

Він кричав так, як маленький котик і від цього ще більше здавався на нього схожим поруч із високим й широкоплечим Мін Чженем.

Той продовжував намагатися дивитись на Хуа Яна зверху вниз… очі от-от мали його зрадити… перші краплі сльозинок починали крапати на нижні повіки, як Мін Чжень закричав:

― А який я, а-Ян? Який?!

Хуа Ян на секунду розслабив обличчя, а тоді, побачивши, що його слова чинять неабиякий вплив на Мін Чженя, прокричав, не маючи жодного шансу розбудити Цзиньань від магічного сну:

― Ти піклуєшся про нас! Піклуєшся, хоч і не визнаєш цього! Ти гадаєш, я не бачу, як ти переживаєш про Цзиньань?! А Бек… коли з’явився Нейт, ти не дав йому і слова сказати, хоч і знав, що він не чинить загрози… ти залишив їй свій батіг, хоча й знав, що без нього не зможеш знищувати посланців! ― очі Хуа Яна починали також сльозитись, але дух не зупинявся. Він наблизився геть впритул до Мін Чженя, котрий уже не міг стримати сліз і, голосно ковтнувши слину, проговорив: ― А ще я знаю, хто був тим, хто врятував мене тоді перед троном Аїда.

Бек була не в собі від шоку. Дівчина аж затиснула руками рот, сповзаючи спиною по стіні… очі її моментально засльозились…

 ― Ти думаєш, що можеш ось так вдавати, наче нічого не відбувається… ти можеш вдавати, що я тобі не друг і що тобі абсолютно байдуже… можеш виганяти мене з міста Величі скільки хочеш… і просити своїх слуг знущатися наді мною… але… я не повірю нічому з того, ― випалив Хуа Ян, дивлячись чітко в очі Багряному провіснику. ― Бо я знаю, що все це ― фальш. І ти давно вже маєш біля себе людей, що тобі небайдужі. І ти захищаєш їх. Хоч і не бажаєш цього визнавати, ― останнє прозвучало з уст духа Вогню дещо розчаровано.

― Ти так в цьому впевнений? ― зронив Мін Чжень, все ще намагаючись повернути собі попередню непохитність. ― Ти мав би злитися на мене з часу останньої нашої зустрічі, коли Лі Дун і Лі Тун викинули тебе з мого міста.

― Певна річ, я злився! ― махнув рукавом ханьфу дух Вогню. ― Але ж, чорт візьми, як я міг не злитися?! Тобі в голову збрело зробити її своєю служницею! Служницею! Невинну дівчинку! Інфеністку! Просто тому, що твій батіг обрав її… ясне діло, я пройшов крізь Браму у світ живих! Я не міг допустити, аби вона потрапила сюди!

Почувши це, Бек враз різко опустила руки вниз. Їй не причулось? Хуа Ян сказав саме це???

Щойно Хуа Ян заговорив про це, у його голові виникли спогади.

― Що думаєш про все це? ― запитав Хуа Ян, підходячи до Мін Чженя, котрий сидів за своїм троном і роздумував над чимось, схилившись над столом. На ньому було розгорнуто чимало різних древніх свитків, розписаних китайськими ієрогліфами. ― Нам треба привести в Тартар Анну Уеллінг, аби вона зупинила Марту Айвазіс… але це все така маячня… мені здається, вона прийде сама. А ще… оу, Чжень-ґе, ― здивувався дух Вогню, вмощуючись на підлогу поруч із ним і зазираючи у свиток, який Мін Чжень тримав у руках розгорнутим. Посередині свитка було відчинено магічне вікно, крізь яке демон міг в реальному часі спостерігати за своїм батогом, котрий якраз перебував на поясі Бек. ― Це хто? ― запитав він, проявивши моментальну цікавість до веселої кучерявої дівчини, що розмовляла із Нейтом, сидячи в кафешці, схоже, у селищі Афіонас, тоді, коли вони мали знайти прохід в Тартар.