Читати книгу - "Виклик, Агне Ашкелянець"

— Так, ми чули, що вбивство скоїли поруч із вашою базою. Говорять, Андерсон просто так віддав тобі цілий баскетбольний майданчик.

— Мені довелось піти з ним на побачення.

— А йому після побачення — до лікаря. Мет Чамінг добряче його побив. Правда, Андерсон його теж.

— А я думаю, чому це Марк більше не пропонує мені зустрітись, — Джессіка задоволено хмикнула.

— Ще бачили твою фотографію на воротах майданчику, красива. Поліціянти нервуються, що висить на місці злочину, але самі ж і милуються. У вас у Братстві вибори?

— Так, Бене, і я розраховую взяти гору над рештою. Ось тоді Марк затанцює.

— Руперте? — до них підійшов смаглявий брюнет, Том Джефферсон, товариш Руперта. — Що ти тут робиш?

— Гаразд, ми підемо! – посміхнувся Бен. — Приходи на матч.

— Обов’язково, — усміхнулась Джессіка. — А ви приходьте ввечері до нас, у Братство. Хто знає, раптом сподобається і залишитесь? Заразом і мене підтримаєте морально.

— Добре, ми будемо. Успіхів!

— Бувайте! — Джессіка помахала рукою на прощання. — Уф! Ой, привіт, Томе!

— Хто це був? — нетерпляче запитав Руперт. — І про яке Братство вони говорили?

Джесіці залишалось лише зітхнути. Тепер колишній від неї не відчепиться.

***

Настала ніч. На згаслому синьому небі розсипались сяючі зорі, їхнім парадом керував сріблястий місяць. Легкий вітер охолоджував містечко, змітаючи сміття та пил.

— А зараз слово надаємо першому кандидату — Акулі! — променисто посміхнулась Північ, ведуча перших в історії Бекстріт виборів. За трибуною зʼявилась повненька брюнетка в короткій джинсовій спідниці.

— Гидко! — прошепотіла Містика, коли Північ присіла поруч із нею. – Вона повинна була нам сказати! Ми ж четвірка! Але ні, коли я запитала про участь, вона вдала, що її це не цікавить!

— Так, вона вчинила підло. Та як вчинила ти, коли притягла сюди Руперта? Ще й з Томом!

— Вони самі потяглись за мною. Просто почули мою розмову про Братство з деким, от і пристали. Не здивуюсь, якщо вони захочуть приєднатись!

—…і я вважаю, — говорила Акула. — Час закінчувати все це. Треба визнати, що екстрим у великому місті не ловлять! Який тут екстрим? Стрибати по машинах? Я пропоную нове спрямування нашого колективу...

— Колективу! — буркнула Містика. — Братства, а не колективу! І екстриму тут достатньо! На дахи яких будівель ми лише стрибали? А на які будинки підіймались? А як нарвались на якусь банду і переховувались від неї по всьому місту?

— …і час змінити наш стиль. Геть штані, носімо спідниці! Хлопці хай красиво одягаються, дівчата — не відстають. Ми маємо виглядати гарно, щоб усі нас схвалювали! Це все. Я щиро сподіваюсь, що ви проголосуєте за мене, і ми разом все змінимо. «У життя з красивим обличчям!» — мій девіз.

Акула зійшла з трибуни, та лише одиниці зааплодували їй. Дівчину це зачепило, але вона не втрачала надії стати головою братства й затьмарити всіх.

— Щиро дякуємо Акулі, — на сцені з’явилась Північ. — Спеціально для вас виступає вулична Банда Барбари Полонські! Зустрічайте!

Усі присутні радісно закричали. Більшість була добре знайома з музикантами Бекстріт, а Банда Барбари Полонські вважалась найкрутішою серед них! Молодь читала реп, і не абиякий, а авторський. У ньому розповідала про життя району.

— Як тобі це вдалось? — Підійшов Дим, темна шкіра якого увечері справді нагадувала дим.

— Елементарно, Диме. — Усміхнулась Містика. – Я ж взяла на себе організацію події, а це зобов’язує. Я не хочу вас розчарувати.

— Зрозуміло. Півноче, коли мій вихід?

— От зараз піде Містика, а тоді ти. Сподіваюсь, ти не запропонуєш всіляких дурниць, як Акула.

— Я й сам був здивований її виступом. Вона вам казала що-небудь?

— Про що? — завелася Містика. — Про те, як вона хоче всіх хлопців одягти в спідниці? Чи про те, що хоче обставити всіх? Та вона нам нічого не казала! Мені вона взагалі відповіла, що те, що відбувається в Братстві, її не цікавить.

— Ох же… — Дим почухав потилицю в пошуках слова.

Коли Банда Барбари Полонські зіграла п’ять пісень, на сцену повернулась Північ.

— А зараз вийде авторка цього вечора та учасниця виборів. Зустрічайте — Містика!

Публіка гаряче аплодувала. Містика не лише організувала захід, але й попіклувалась, щоб на нього змогло потрапити якомога більше людей. Незалежно від того, були вони членом Братства чи ні. Серед прибулих опинились представники інших спільнот Бекстріт.

— Доброго вечора, мої рідні! — Містика, як завжди, усміхалась. – Я дуже щаслива, що вас так багато прийшло підтримати Братство. Бачу, вам подобається, отже, мої старання дають плоди. Та на сьогодні НІ є лише маленькою ланкою в ланцюжку Бекстріт. Ця ланка настільки слабка, що з внутрішніх причин може от-от розпастись. Безумовно, нам, нічним ілюзіоністам, здається, що ми міцно стоїмо на своєму місці, та це не так. Наша компанія, по-перше, маленька. По-друге, не згуртована. Найменша сварка, найменша бійка — і все. Нам потрібно залучати нових людей. Я пропоную влаштувати відбір. Член НІ має жити екстримом і розуміти, що жодна цигарка, наркотик чи алкоголь не замінять це відчуття. Не замінять ризик та адреналін в крові. Нехай «екстрим» буде другим прізвищем кожного з нас.

— Гарно сказано, — прошепотів Руперт Тому. – Не знав, що вона така красномовна.

— Та їй напевно допомагали.

— Та ні, я відчуваю, що вона склала сама.

—…А ще нам не варто закривати очі на поведінку деяких членів Братства. Я кажу про тих, хто прийде раз на два тижні, посидить у куточку і знову на два тижні зникає. Я вважаю, що такі люди недостойні ні очолювати нас, — Містика кинула погляд на Акулу, — ні бути серед нас. Тож пропоную змінити склад Братства тут та зараз. Годі сидіти й нарощувати жир!

Також я звернула увагу на нашу назву, «Нічні ілюзіоністи». Розмито, чи не так? А як щодо «Нічних дітей»?