Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
…Після ознайомлення з працями вищезгаданих греко-латинських авторів деякі німецькі дослідники здогадувалися, ким насправді були гуни, але через неприхильність до наших предків погрішили правдою» [142, с. 15].
Зазначимо: стовідсоткова німкеня Катерина II теж люто ненавиділа українців, як і всі її нащадки. А пізніші керівники-нацмени: Ленін, Троцький, Сталін, що перебрали владу в імперії після більшовицького перевороту 1917 року, були ще більш жорстокими до українців. Плебеї перевершили аристократів. Сучасний правитель Московії В. Путін взагалі кинув військо на українську землю та український народ, заявляючи у XXI столітті, що таких не існує.
Незрозуміло тільки, хто ж проти них воює на українській землі?
Ось такі відносини маємо з німецькими істориками та Московською ордою протягом багатьох сотень років.
І чекати покращення цих взаємовідносин у найближчі роки не слід.
Чим же заслуговує на велику пошану професор А.М. Кіндратенко?
Тим, що зібрав докупи усі розповіді давніх авторів (Амміана, Приска та Йордана) про далеких гунів, дослідив їх за всіма напрямками і зробив фундаментальний висновок: гуни були давніми скіфами, слов’янами-українцями.
А щоб у нас стосовно його головного і супутніх висновків не виникало сумнівів, простежимо докази професора.
Попередньо зазначимо: секретар візантійського посольства «Пріск передає лише те, що сам чув, бачив або знає з достовірних джерел. Значна частина з того, що дійшла до нас від Пріска — це опис посольства Максиміана до гунського князя Гатила (Аттила. — В.Б.) 448 р. Як спостережлива людина, він описав напрям руху посольства, дав прекрасний опис життя та побуту гунів, спосіб їхнього харчування, навів кілька слів з їхньої мови, описав палаци князя та вельмож, зустріч князя, його пири зі співами та скоморохами тощо. Він змальовує події чітко і в подробицях, показує нам картину, в якій поряд з історичною правдою багато драматизму. Пріск — єдиний з авторів, який бачив гунів і говорив з ними. Хочу особливо підкреслити, що в усій розповіді Пріска про гунів немає жодного (!) факту, який міг би свідчити, що вони були кочовиками» [142, с. 23].
Зазначимо також, що Пріск чітко описав шлях візантійського посольства, яке рухалося на Сардіку (сучасну Софію) — Наїсе (сучасний Ніш) — річку Істр (нижня частина Дунаю) — ставку Аттила — далі на північний схід, у бік Дніпра, через три великі річки: Дрекон (Арджеш), Тірас (Дністер) і Тіфекас (Буг). Як писав сам Пріск, посольство рухалося «в північну частину країни».
«Описуючи напрямок руху наступного посольства (до столиці Скіфії. — В.Б.), Пріск повідомляє, що воно переправилось через Істр, доїхало до річки Дренгона і (тільки там. — В.Б.) вступило в Скіфію…
Пріск жодного разу не обмовився, що посольство рухалось у Паннонію або на терени сучасної Угорщини, але говорив про Скіфію. Скіфські землі — це простори від Істра (Пріск уточнює — від Дрекона) на схід та північний схід аж до Волги та Північного Кавказу. Окрім того, він писав про Істр, а на теренах Паннонії на той час Дунай називали Данувієм, про який він також не згадував.
«Про дві назви Дунаю стосовно верхньої та нижньої течії писали всі найдавніші географи античности. У Страбона… ґрунтовно повідомляється, що «частину річки, яка знаходиться вгорі, від джерел до порогів, називали Данувієм»…
Підсумовуючи,.. можемо зробити такий найімовірніший висновок — Істром місцеві гето-дакійські племена називали Дунай нижче від природнього рубежа — Залізничних воріт, а Данувієм — вище від нього» [142, с. 38–39].
Ще раз переконуємося: землі Скіфії і володіння гунського правителя Аттила лежали на північному сході від Істра, на теренах сучасної України, і саме там 448 року, у своїй столиці, Аттило приймав візантійське посольство. Про те, що столиця Аттила стояла у межиріччі Бугу та Дніпра, свідчить також опис подорожі посольства, зроблений його секретарем Пріском.
«Пріск не подає відстані, що проходило посольство, але інколи вимірює його днями переходів. Якщо прийняти, що в той час за день переходу посольство робило 30–40 км, семиденний перехід становить приблизно 250 км, і це вже після того, як воно доїхало до названих Пріском трьох великих річок, тому він їх і назвав, перепливло через них, а потім їхало ще невідомо скільки. Загальна довжина дороги, яку пройшло посольство після переправи через Істр біля Відина, не може бути меншою 1000 км, а можливо, сягає 1,5 тис. км… Від ставки (воєнної, — В.Б.) біля Істра Гатило направився у свою столицю, тією ж дорогою за ним їхало візантійське посольство. Римське посольство також прямувало в столицю гунів… (і) після зустрічі (в столиці. — В.Б.) вони значну відстань, повертаючись, проїхали разом, бо перетнули кілька річок, які поруч не течуть» [142, с. 40–41].
Черговий раз переконуємося, що саме в межиріччі Бугу та Дніпра стояла столиця гунів і саме там великий Аттило приймав делегації Візантійської і Римської імперій у 448–449 роках.
Які ж фактори досліджував професор А.М. Кіндратенко та які так зухвало ігнорували українські історики?
Він дослідив, за описом Пріска, побут та звичаї гунів і дійшов висновку, що всі елементи того побуту та звичаїв є елементами суто давньої української культури Черняхівської доби. Хто бажає в тому переконатися, може звернутись до праць Анатолія Миколайовича Кіндратенка. Ми ж опишемо найбільш очевидні.
Одяг та килими. «Про одяг гунів, хоча й занадто стисло, між іншим, згадують Амміан та Пріск.
Амміан: «Тіло вони покривають одягом з льону або пошитим зі шкір(и)…» Льон є вологолюбною рослиною, вирощують його в лісовій та лісостеповій зонах, які були прабатьківщиною наших предків… Описуючи хатнє начиння дружини Гатила Креки, Пріск називає шерстяні килими та лляне полотно: «Вона лежала на м’якому ложі; підлога була вистелена шерстяними килимами, по яких ходили… служниці, які сиділи навколо неї на підлозі, вишивали різнокольорові узори на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга», після закриття браузера.