Читати книгу - "ТаЄмниця Кам’яницІ З ПередмІстя, Роман Олійник (Argonayt)"

Вулиця Вишнева знаходилася на околиці міста і свою назву напевне отримала через вишневі сади які мабуть колись тут буйно розцвітали. Тепер, правда, дерев навколо росло небагато, однак біля будинку під номером 25 все ще бовваніло кілька скоцюблених, всохлих вишеньок. Сам дім представляв собою невеличку двоповерхову споруду вимурувану з білої цегли і накриту зверху темно-коричневою черепицею-«карлівкою». Дерев’яні віконні рами були прикрашені різьбленими візерунками, а вхідні двері «хизувалися» темними плямами облупленої фарби.

З обережністю подолавши три підозріло скрипучі сходинки Юлія Володимирівна відімкнула замок і під дратівливий вереск завіс вони увійшли в передпокій. Застояне повітря тут було насичене пилом і запахом пліснявини. Клацнувши вимикачем жінка увімкнула світло і взялася пояснювати чоловікові:

– На першому поверсі знаходиться вітальня, столова, кухня, ванна і санвузол. Другий поверх відданий під дві спальні і один кабінет. Є ще горище та підвал. Куди б ти хотів в першу чергу заглянути?

Кириченко на мить замислився, а потім відповів:

– Варто оглянути горище й підвал. Зазвичай там можна знайти щось варте уваги. Хоча ніяк не збагну, що тебе так зацікавило в цьому домі. Так він доволі старий, але подібних йому у нас в місті назбирається ще не один десяток. Типовий особняк часів австро-угорської імперії який збудував для себе якийсь поважний містянин. Не графський палац звісно і тим паче не князівські хороми, але жити з комфортом тут можна було. Мабуть власником був якийсь лікар, вчитель, або дрібний державний чиновник. Щоб сказати щось конкретніше то треба попорпатися в архівних документах.

– Андрійку, а ти б не міг це зробити для мене? – благальним тоном промовила пані Мартиненко.

– Я ж тобі вже казав, що більше не займаюся історію, – невдоволено буркнув чоловік та побачивши який жалісливий вигляд з’явився на обличчі жінки вже більш поблажливіше додав. – Спершу давай тут оглянемо все.

Вони піднялися на горище. Електрики там не було, а шибки маленьких віконець були вкриті таким непроглядним килимом павутиння, що жінці довелося підсвічувати ліхтариком мобільного телефона. Кириченко майже півгодини копирсався в гори лахміття й всілякого непотребу, які колишні власники залишили після себе. Особливо чоловіка зацікавили крокви і лати даху. Він щось уважно на них розглядав, а потім попрохав Юлію Володимирівну про записник та ручку. Важливі нотатки і необхідні нагадування ріелторка давно вже робила в пам’яті свого електронного ґаджета, тож нічого такого при собі не мала. Однак в дамській косметичці знайшлося кілька серветок і олівець для підведення брів.

Зробивши кілька позначок Андрій запропонував спуститися в підвал. Безлад там панував не менший чим на горищі, але хоч вдалося увімкнути одиноку лампочку під стелею. Чоловік знову ретельно оглянув все до чого тільки зміг добратися. Він довго вивчав кам’яну основу фундаменту, погладжував її долонею, навіть для чогось колупав нігтем. Серветка в його руках вкрилася ще кількома незрозумілими значками та загадковими символами. Пані Мартиненко зацікавлено спостерігала за діями свого супутника з хвилюванням очікуючи на його остаточне рішення.

– Цікаво, цікаво, – нарешті задумливо промовив Кириченко ховаючи в нагрудну кишеню списану серветку й віддаючи жінці її олівець. – Навіть і не знаю що тобі на все це сказати. Є тут одна зачіпка через яку можна більше дізнатися про цей будинок, але то довга і клопітна дослідницька робота, а я зараз відійшов від усього цього.

– То що, ти мені так і не зможеш допомогти?

– Чому ж не зможу, – відповів чоловік і обнадіяв жінку наступним. – Часу щоб попрацювати в міському архіві у мене немає, та я сьогодні ввечері перегляну свої особисті матеріали. Можливо вдасться знайти там якусь інформацію пов’язану з історією цього дому.

Підвізши колишнього однокласника додому, Юлія Володимирівна зайшла на сайт свого агентства і з роздратуванням відзначила, що кількість потенційних покупців кам’яниці з передмістя збільшилося ще на двох бажаючих. Якщо найближчими днями не вдасться розгадати таємницю цього клятого будинку, то з таким напливом клієнтів їй все ж доведеться або продати його першому-ліпшому, або взагалі спекатися цієї оборудки. Інтуїція вперто нашіптувала жінці, що баритися не варто, бо незабаром це чомусь може стати небезпечним для неї.