Читати книгу - "*, Людмила Міщук"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вечір. У кімнаті бродить тиша,
Усміхається замріяно мені.
Гілку вітер за вікном колише,
Зорі в небі блимають ясні.
Тиша в хаті - то моя подруга,
З нею я спілкуюся без слів:
Вона плаче, коли в грудях туга,
Я радію – й чую її спів.
А колись вона була, як гостя,
Стукала так рідко у вікно.
Донька подорослішала просто
І покинула моє гніздо.
Вже немає безладу в кімнаті:
Іграшки, альбоми, олівці…
Не біжить замурзане дівчатко
З квітами в малесенькій руці:
- Мамо, а "чому?", "куди?" і «скільки?»
І як довго треба ще рости?
Кожен день питань бувало стільки,
Що не встигнеш і відповісти.
Ой, як мало ми цінуємо хвилини,
Коли в домі сміх і тарарам!
А дитинство непомітно злине
Й спогади одні залишити нам…
Ось тому моя подруга – тиша.
З нею ми сумуємо за тим
Донечки моєї милим личком,
«Як живете, мамо?» дорогим.
03. 02. 2011 р.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «*, Людмила Міщук», після закриття браузера.