Читати книгу - "Перша нота, Анна Акімова"

- А чому ви вирішили, що вона повинна була жити 85 років? Звідки у вас упевненість у тому, що ми знаємо «Щось більше»? 

Я відсьорбнув ще напою і зовсім не відчув його противного аромату. Він дивився мені просто в очі. 

- Та як же це... як? Значить усе це? Я ж... я ж...

- Не ви один. А всі. Чомусь. Утім, ми завжди користувалися цією ідеєю. І, що мене найбільше дивує, як би не трансформувалася ця ідея, люди завжди в неї вірять. Уже кілька тисячоліть. Дивовижна витримка!

- Але я ж можу просто всім РОЗКАЗАТИ...

- А коли ви це зробите, то зможете спостерігати ще один дивовижний феномен, - практично байдуже сказав він, а за кілька секунд закипав сміхом. - Вас вважатимуть божевільним.

Я залпом допив свою склянку, а він усе ще іржав як ненормальний, туди сюди соваючись стільцем по підлозі.

Я біг униз, потрібно сказати, потрібно сказати всім, це ж усе змінить! Дружина і син стояли внизу, чекаючи на мене. Так швидко я ще ніколи не бігав сходами. 

- Нічого, нічого насправді не забирають!!! Мені сказали! Усе це брехня! Виверт! Просто хитрість! - кричав я. 

Мара схопила мене за руку і відвела мене вбік. Я бурмотів ще і ще, а вона притискала мене до стіни.

- Та ти озирнися просто навколо! Ти думаєш, що всі ідіоти? Просто так тут усі стоять? Один ти найрозумніший! Звичайно, всі інші ідіоти, тільки ти, тільки ти... краще б у мене забрали 5 років тоді, але я б не вийшла за такого кретина. 

За тиждень я їхав повз Розпорядчий центр. Зупинився, затягнувся сигаретою. Натовп був навіть більшим, ніж раніше. 

- Можу запропонувати віскі, я пам'ятаю, як він тобі сподобався, - усміхнена руда голова пролізла в прочинене вікно авто. 

- У мене є дещо краще, - сказав я, кивнувши на новеньку гітару, що лежала на задньому сидінні. 

Кінець