Читати книгу - "Між світами, Ілля Попенко"

Під час розмови Олена Василівна схлипувала, а батько невдоволено хитав головою, мовляв, як же так! Наприкінці розмови він дістав із внутрішньої кишені своє старе портмоне та дав Олені Василівні якусь купюру. Вона, у свою чергу, дістала маленький пакетик, насипала пригорщу цукерок з корзинки й дала батькові. Покинувши територію садочка, Наст радісно випалив:

– Ти що, цукерки нам додому купив у Олени Василівни?

– Ні, – сухо відповів тато.

– А можна мені одну?

– Так, бери, – батько дістав із пакетика цукерку.

– О‑о, це ж моя улюблена, – радісно посміхнувся хлопчик, розгортаючи обгортку улюбленого смаколика, який він називав «яйце».

– Тільки коли будеш їсти, згадай дівчинку Марину з твоєї групи, – суворо сказав батько.

– А чому? – з набитим ротом, задоволено, запитав Наст.

– Тому що сьогодні пан Бог покликав її до себе.

Цукерка вже не здавалася Насту смачною після почутих слів, а купки каштанів, що заповнювали кишені, не мали жодної цінності.