Читати книгу - "Карта осінніх пригод, Коля Козак"

**Глава 5: Таємничий ліс**

Шум води ставав все голоснішим, і незабаром Мирон і Соломія вийшли до невеликої річки, яка звивалася між деревами. Вода була чиста і прозора, а на її поверхні грали сонячні блиски. Навколо річки росли густі чагарники, а на березі лежали великі камені, покриті мохом.

— Ось і річка, — сказав Мирон, зупиняючись. — За мапою нам потрібно перейти на інший берег.

— А як? — запитала Соломія, оглядаючися. — Тут немає моста.

— Можна спробувати перейти вбрід, — запропонував Мирон. — Вода, здається, неглибока.

Вони обережно підійшли до води. Мирон першим ступив у річку, перевіряючи глибину. Вода сягала йому до колін, але течія була не сильно швидкою.

— Давай, йди зі мною, — сказав він, простягаючи руку Соломії.

Вона взяла його за руку, і вони почали переходити річку. Вода була прохолодною, але вони швидко звикли до неї. На середині річки Соломія раптом зупинилася.

— Дивись! — сказала вона, показуючи на щось у воді. — Там щось блищить!

Мирон нахилився, щоб розглянути блискучу річ. Це був маленький металевий предмет, схожий на стару монету. Він підняв її і показав Соломії.

— Ти бачила? Це може бути частина скарбу!

— Або просто стара монета, — сказала Соломія, але в її очах був вираз захоплення. — Але все одно, це круто!

Вони дійшли до іншого берега і вийшли на суху землю. Монету вони поклали в рюкзак, щоб пізніше розглянути її детальніше. Тепер перед ними розкинувся ще густіший ліс, який здавався ще таємничішим.

— За мапою нам потрібно йти ще кілька кілометрів, — сказав Мирон, розгортаючи мапу. — Але я не бачу тут жодних орієнтирів.

— Може, знайдемо щось по дорозі? — запропонувала Соломія.

Вони рушили далі, йдучи вздовж річки. Ліс ставав все густішим, а дерева — вищими. Повітря було наповнене ароматом хвої і землі. Час від часу вони зупинялися, щоб перевірити мапу і компас.

— Дивись, ось щось дивне, — сказала Соломія, коли вони зупинилися на перепочинок. Вона показала на дерево, на корі якого був вирізаний дивний символ: коло з хрестом всередині.

— Це може бути знак, — сказав Мирон, підходячи ближче. — Може, хтось вже був тут раніше.

— Або це просто випадковість, — сказала Соломія, але в її голосі була нотка сумніву.

Вони продовжили свій шлях, але тепер почали помічати все більше дивних знаків: на деревах, на каменях, навіть на землі. Це були символи, які вони не могли розшифрувати, але вони явно були зроблені руками людини.

— Ти думаєш, це може бути пов’язано зі скарбом? — запитала Соломія, коли вони зупинилися біля великого каменя з вирізаним на ньому знаком.

— Може бути, — відповів Мирон. — Але ми повинні бути обережні. Хто знає, що це за знаки і хто їх залишив.

Вони йшли далі, але тепер відчували легкий холодок тривоги. Ліс, який спочатку здавався таким мирним, тепер виглядав трохи загрозливим. Дерева, здавалося, нахилялися над ними, а тіні ставали все довшими.

— Може, нам варто повернутися? — раптом запитала Соломія, коли вони зупинилися на перепочинок.

— Ні, ми вже занадто далеко зайшли, — сказав Мирон. — Але ми повинні бути обережні. Давай йти далі, але триматися разом.

Вони продовжили свій шлях, але тепер йшли повільніше, уважно оглядаючись навколо. Ліс був сповнений таємниць, і вони відчували, що їхня пригода стає все небезпечнішою. Але вони знали, що повинні йти далі. Хрестик на мапі був уже недалеко, і вони не могли зупинитися зараз.