Читати книгу - "Між реальностями, Love"

Кароліна вже збиралася вимкнути пристрій, коли той раптом засвітився знову. Цього разу світло не було яскравим — воно було теплим, м’яким, майже затишним. Перед нею з’явився новий образ — знайоме обличчя, зморшки біля очей, сиве волосся, але та сама усмішка. Перед нею сиділа вона... тільки старша.

— Я знала, що ти прийдеш, — промовила старша Кароліна спокійним голосом. — Я чекала на цей момент усе життя.

Кароліна застигла. Цей образ був настільки живим, настільки справжнім, що в неї перехопило подих.

— Ти... це я?

— Так. Та, якою ти можеш стати. Але не тому, що я — фінал. Я — нагадування. Ти ще маєш час.

— Час для чого?

— Для того, щоб навчитися бути собою, а не тінню чиєгось очікування. Час, щоб дозволити собі жити з помилками, з радощами, з поразками, і не вважати це невдачею. Я зробила це. Не відразу, не легко. Але я навчилася цінувати себе не за досягнення чи ролі, а просто за те, що я є.

Кароліна опустила погляд.

— Я боюся. Боюся зробити неправильний вибір. Боюся, що всі ці можливості — це пастки.

Старша Кароліна підійшла до неї ближче, обережно торкнулась її руки.

— І ти маєш право боятися. Але знай: кожен твій вибір — частина твого шляху. Навіть найболючіший досвід може стати основою для твого внутрішнього росту. Я пройшла через багато болю. Але з кожного я поверталась — сильнішою, чеснішою з собою.

Кароліна затремтіла.

— А ти щаслива?

Старша Кароліна усміхнулась. Тепло. По-справжньому.

— Я — спокійна. І це навіть більше.

Вони ще довго мовчали, сидячи поряд. І в цій тиші Кароліна вперше за довгий час відчула не самотність, а повноту. Вона не знала, що буде далі. Але тепер знала, з ким іде — із собою.