Читати книгу - "Між реальностями, Love"

Наступного ранку Кароліна прокинулася раніше, ніж зазвичай. За вікном ще було темно, але в кімнаті панувала тиша, яка не лякала — вона була наповнена змістом. Пристрій лежав на столі, мовчазний, як і вона сама. Після розмови з власною старшою версією щось у ній змінилося. Вперше вона не відчувала пекучої потреби шукати іншу себе — тепер вона хотіла дізнатися, ким може стати в цій реальності.

Але перед тим… потрібно було завершити те, що вона почала.

Вона ввімкнула пристрій востаннє. Не для того, щоб втекти — а щоб зрозуміти.

Кароліна опинилася в темному просторі, де дзеркала стояли в колі. В кожному — її обличчя. Але не просто обличчя — моменти. Кароліна, яка плаче після втрати. Кароліна, яка сміється поруч із друзями. Кароліна, яка кричить у порожню кімнату. Кароліна, яка мовчки дивиться в небо.

Вона ходила від одного дзеркала до іншого, торкалася відображень, ніби шукала в них істину.

— Це я, — прошепотіла вона. — Усі ці частини — це я.

Одне з дзеркал тріснуло.

Не від страху. Не від болю.

А від прийняття.

Із тріщини почало проникати світло — м’яке, тепле, як світанок. І коли Кароліна підійшла ближче, вона побачила своє відображення — без прикрас, без масок. Справжнє. Втомлене, але живе. Надламане, але сильне.

— Ти готова? — пролунав голос із пристрою. Голос, який вона вже впізнавала як власний.

— Так, — сказала Кароліна. — Але цього разу я не хочу бачити іншу реальність. Я хочу змінити цю.

Світ навколо почав розчинятися. Дзеркала зникали, залишаючи лише тишу й серцебиття. Кароліна відкрила очі в себе вдома, в тій самій кімнаті. Але вона знала: більше нічого не буде таким, як раніше.

Вона підійшла до вікна. Над горизонтом сходило сонце. Звичайне, земне. І цього разу — найкрасивіше, яке вона коли-небудь бачила.