Читати книгу - "Те, що не можна називати", Love"

Наші зустрічі стали таємницею, захованою між кавовими ароматами вечірніх кафешок, дотиками, що тривали на мить довше, ніж слід було б, і поглядами, які говорили більше, ніж будь-які слова.

Я знала: це не триватиме вічно. Але кожен день із ним був, ніби останній ковток повітря перед пірнанням у глибину.

Ми сиділи в закинутому тепер парку, де літо ще трималося за пожовклі дерева. Артем тримав мою долоню в своїй.

— Ти знаєш, що я не зможу довго приховувати це, — сказав він, тихо, ніби боявся зруйнувати щось крихке.

— Я теж. Але боюся не осуду. Боюся втратити тебе.

Він провів пальцем по моїй щоці.

— І я тебе. Але якщо ми не ризикнемо — ми ніколи не дізнаємось, що могло б бути.

---

Таємне має свою ціну. Ліза щось підозрювала. В її погляді вже не було спокою. І що гірше — я бачила біль у її очах, хоча не хотіла робити їй боляче.

Наступного дня вона підійшла до мене.

— Скажи чесно. Є щось між вами?

Я не змогла збрехати.

— Так. Але я не шукала цього.

— Знаю, — вона всміхнулась гірко. — Просто такі речі… або стаються, або ні. І якщо він вибрав тебе — я повинна прийняти це.

Я мовчала, а серце стискалося. Вперше я зрозуміла, що навіть у любові є ті, хто програє.

---