Читати книгу - "В пошуках себе , Альбіна"

Вона все ще інколи згадувала коледж. Ті перші дні, коли все було нове й загадкове. Вона йшла по кампусу, відчуваючи себе частиною великої метушливої машини, яка завжди має план, куди рухатись. Але чим більше вона намагалася йти в ногу з усіма, тим більше відставала від себе.

Маркетинг. Це була її спеціальність, вибір на основі раціональних міркувань. "Це потрібно. Це стабільно. Це перспективно". Але що, коли після кожної лекції вона поверталася додому і не могла згадати, чому взагалі це обрала?

Вона почала втрачати себе там. Відкладаючи свої інтереси і мрії, не помічаючи, як тінь від їхніх відображень ставала все більша, доки вона їх не втратила зовсім.

Зараз, коли вона сиділа в тиші свого будинку, слухаючи, як Луї грається з іграшкою, і спостерігала за світлом, що падає через вікно, Аля усвідомила: втрата себе почалася тоді, коли я обрала не те, що любила, а те, що було "правильним" на погляд оточуючих.

Навчання в коледжі — це було зобов'язання. Але зобов'язання не можуть бути захопленням. І вона це зрозуміла занадто пізно. У той момент, коли вона залишила коледж, це було не просто рішенням, а справжнім відбитком відчаю. Вона кинула все, бо не могла більше йти в тому напрямку. І, хоча тоді це здавалося поразкою, тепер вона бачила, що це був лише крок назад, щоб зробити великий крок уперед.

Її хлопець сидів поруч, дивлячись на неї, розуміючи.

— Ти все ще відчуваєш, що це була помилка? — запитав він.

Аля відклала блокнот і подивилася на нього.

— Ні, — сказала вона. — Це був важливий момент, хоч і болісний. Але я більше не можу ховатися за тим, чого хоче світ. Я повинна знайти себе, навіть якщо це не буде легко.

Він усміхнувся і тихо прошепотів:

— Ти вже знайшла себе. Просто ще не всі твої частинки на місці.

Аля усміхнулася у відповідь. Вона відчула, що знову починає вірити. Не в ідеальні плани, не в обов'язки, а в те, що має право бути собою, навіть якщо не знає, ким вона має бути в кінці шляху. Її шлях — це не лінія, а мозаїка, де кожен крок важливий.