Читати книгу - "Особлива зміна, Sou"

Ви прокидаєтеся посеред уламків якогось будинку, точніше від його залишків, бо зараз сам дім складався з двох стін. Десь чутні вибухи, через які стає дуже не по собі. Перше, що спало вам на думку: “треба знайти безпечне місце”.  

Проходячи крізь руїни, ви помічаєте єдину недоторкану будівлю. Коли підійшли ближче, то побачили, як на табличці при вході написано: “Театр справжнього життя. Власниця - Латаття”. Господарку ще знають за іменем Світанок. Я завжди пам’ятав її мовчазною, але зміни також не обійшли стороною. У неї зараз дуже незвичні погляди на все. Краще сказати, що вона “не в собі”. Те, що почуєте тут, краще не сприймайте близько до серця. 

Ви проходите всередину. Загалом інтер’єр був сірим та нічим не цікавим, окрім величезного годинника в коридорі. На вході висіла табличка із планом театру: “Ліворуч - музей картин”, “Праворуч - місце для відпочинку”, “Прямо - зал для гостей”. Не рекомендую нікуди завертати. 

Так ви і робите - йдете третім шляхом. Наближаючись до актового залу, стає чутно різні голоси людей: радісні, збентежені або сумні. Проте, коли заходите до приміщення, помічаєте, що всі місця вільні. Ні однієї живої душі. Ви сідаєте на перший ряд, очікуючи чого-небудь. Голоси затихають, а потім світло гасне...  

- Вітаю вас, мої любі друзі! 

Ліхтарі починають світити на сцену, а там уже стоїть якась дівчина. Вона мала середню довжину світлого волосся, а одягнута в білу сукню, вишиту чорними закрученими візерунками. Але, на відміну від інших, кого ви встигли тут побачити, у неї були ясні блакитні очі. 

Господиня Латаття привітно вклоняється своїй неіснуючій публіці, а вони вітають її оплесками. Пані радісно складає руки в молитовному жесті та дивиться в “небо”. 

- О, Святі Небеса, тема сьогоднішнього обговорення достатньо гостра, незрозуміла та во істину... Ідіотська. І це, шановне панство, як ви здогадалися -“Політика”. 

Поки люди видають здивоване “ох”, вона розводить руками, продовжуючи казати: 

- О, так-так, це дуже суперечливий момент, за який зазвичай у нас прийнято чогось вбивати. Але хто ж я така, щоб не зробити це? 

Напруження авдиторії досягає і вас так само. Відчувається, що зараз буде щось дуже, як то назвати... Божевільне? Так, цей епітет більше підходить. 

- Зібрали, відновили, винищили. Зібрали, а потім знову пошматували... Ах! Люди, люде, людоньки...  Скільки років?....скільки.... Може, хтось мені скаже? 10? 20?...може 25? Ні! Уже 30 з чимось років, а її досі ніхто не захистив - нашу рідненьку неньку- 

Дівчина раптово обірвала свої слова. Вона крутиться навколо себе, махаючи плавними рухами. А вигляд обличчя був награно сумний. Після цокання пальцями, навколо з'явилися "декорації" у вигляді картонних людей. 

- З одного боку демократія, з іншого політичний режим названий ТИ-РА-НІЯ! А десь поміж оцього всього з'явилася маленька анархія....яку ніхто...НІХТО не хоче сприймати! Вона б була скоріше непоганим етатизмом, але ж з такими "Вищими головами" стала лиш АНАРХІЗМОМ! Бо ніхто не хоче бачити майбутнє інших, їм важливо тільки і ТІЛЬКИ своє... 

Після цих слів стався звук пострілу. На одній "людині" з'явилася червона пляма. Світанок закриває руками голову та присідає. Бах! Ще один.. Бах. І знову... Вона підіймається та дивиться на картонки. 

- А ті, хто хотів врятувати, побудувати найкраще майбутнє всім... Вони померли. А хто живий, то тепер лише страждає. 

Коли "вони" впали, то залишилося лише двоє. У одного на голові була намальована корона, а в іншого кров на руках. 

- І серед цього хаосу... Є тільки двоє. Тільки вони намагаються керувати всім світом. А над ними їхній "Бог", той самий ідіотський спонсор. Найбагатший... А гроші вирішують усе в житті, хто б там, що не казав. Народити - гроші. Їсти, пити, навчатися, розвиватися, жити, існувати.... УСЕ ЦЕ ГРОШІ! І не ваші дивні речі, що ви називаєте "душа", "емоції", "почуття". Ніііі, без грошей ви ніхто. НІ-ХТО. 

Дівчина підходить до краю та сідає на підлогу, вона нахиляється прямо до вас. 

- А ти, читачу, розумієш... Я ж не просто навіжена. Скоріше, невиказана правда, що нечасто прямо в обличчя кажуть. Ті боягузи сплутали наш сильний твердий менталітет із страхом та терпимістю в поганому сенсі цього слова. От чомусь...чомусь наш народ змішався з "переляками". І ось оці ж "переляки" сидять серед нас, ламаючи все... І незалежність, і непокірність. Тихенько сховалися і тепер інколи з'являються зі своїми "мова важлива чи неважлива", "ми програємо", "наший головний - брехун та зрадник"... Багато всього, проте різниця між звичайним народом і ними - це те, що вони НІЧОГО не роблять для зміни. Тільки і вміють плакати! 

Знову замовкає. Вона повільно підходить до цих двох муляжів та штовхає, щоб вони із гуркотом впали. Сідаючи поруч, Латаття обіймає коліна та ховає в них своє обличчя. Чутно схлипи. 

- Я вже так втомилася від цього всього... Хочу просто спокою собі та всім навколо. Просто бути, як нормальні люди. Радіти, жити...кохати?  

У вас з’явилося відчуття, що зал тепер остаточно порожній. Ніхто її не слухає, не чує... Просто так і залишили сидіти на підлозі та плакати. Раптом на сцену підіймається Захід. Жінка не помічає вас, просто підходить до Світанку та намагається її заспокоїти. Вони про щось розмовляють. 

- Жах? Вгадав із вашими думками? 

Несподівано поруч із вами сидів Лірик, через що вас сіпнуло. 

- От такий безлад тут коїться вже багато років. А я й досі причини не знаю, чому це все так. І я не про політику. 

Він про щось думав, але вирішив не озвучувати. Лише піднявся зі стільця та протягнув руку, щоб допомогти підвестися. Потім разом виходите з дивного театру. Ви помічаєте, що раптом почав йти сніг та подуло холодне повітря.