Читати книгу - "Мої 18, Сергій Олексійович"

Коли ми всі разом вишли з під'їзду і пішли через двір до головної дороги, я звернув увагу, що тут юрбиться невелика купа дівчат, приблизно одного зі мною віку. Вони теж здається збиралися кудись на відпочинок. Я ще звернувши увагу на струнку дівчину у жовтому сарафані, з душі гарною фігурою. Вони була не дуже висока та все одно така приваблива, що одразу припала мені до душі. Цікава, вони тутешня, ще й подумавши. Ще там серед тих дівчат була якась руда дівчина.

О і відразу мої думки знову повернулися до подій минулої ночі. То це все було насправді чи ні? Якісь дива. Та звідки тоді руде волосся у моєму ліжку? 

Тим часом ми вже вишли з нашого нового двору та пішли шукати магазин, де можна було придбати нові купальники для всіх наших дівчаток.

- Я напевно тут почекаю, — сказав я дівчаткам.

Не люблю я цього. Це все одно надовго. Я по Тані все це добре знаю. Вона у нас фахівець, як три години одну майку собі купувати

– Ні. Ні. Пішли з нами, – пристала до мене Леся. - Говоритимеш, що нам добре, а що погано. Дівчата так не оцінять, як чоловік.

Так приємно, коли тебе називають "чоловік", та ще й така гарна дівчинка. Ну, звичайно, я тут же й погодився. Хоч звичайно і якось не вправно я собі в цьому магазині спочатку відчував.

До речі, про рудих. Я тільки зараз зрозумів, що всі три дівчинки, які залишалися у нас ночувати, були руді. Ось як тут розібратися? Ось навіть, якби це виявилося правда. І мені дуже захотілося знайти ту дівчинку зі свого сну. То як її можна було знайти з усіх трьох?

Хм. Яна звичайно відпадала відразу, вирішив я собі. Вона така тиха і пристойна, та інтелігентна дівчинка. І чесно кажучи з усіх трьох мені найбільше сподобалося Квиточка. Та й ставиться воно до мене добре. Невже це таки була вона? Приємно, із задоволенням подумав я. Хоч, звичайно, ще вона для мене за віком маленька. Мені вже вісімнадцятий, а їй тільки шістнадцять років. Ні. Між нами нічого не може бути, подумав і вирішив я. То їй і скажу. Але як же солодко і приємно було мені в тому чудовому і дивовижному сні. Я з подякою подивився на Квітославу.

Але далі думати та поринути у свої солодкі сновидіння мені не вдалося.
Дівчата навперебій почали демонструвати переді мною свої купальники. Добре, що магазин був досить великий і людей мало, а кабінок багато. Майже кожна дівчинка набирала з собою купу різних ганчірочок, як я це все називав і без кінця міряла, то один, то інший комплект. Мені вже почало рябити в очах від усіх цих яскравих фарб і чудових фасонів.

Одна тільки наша сестра Вікторія не брала у цьому участі. Вона купальник взяла із дому. Вона в нас взагалі більше воліла читати книжки, ніж одягати нові речі. Це вам не Таня.

Раніше за всіх визначилися з вибором: Яна, Ната, Оля та Леся. Зате Аліна, Квіточка і моя середня сестра Таня все ніяк не могли вирішити, який колір і фасон вибрати.

У магазині з купальниками ми провозилися напевно десь цілу годину

- Дівчата, ви по-моєму вже переміряли на себе весь магазин і як мені здається, пішли вже на друге коло. – сказав я Тані.

- Пфффф, - покосила на мене ліве око, моя середня сестра. – Ми ще й не починали. Ахахах.

- Ну, правда, дівчатка, може, ви вже щось себе знайдете? - Почала просити їх Леся. - А то ми сьогодні на пляж справді не потрапимо.

- Танечко, — почала Яна вмовляти мою сестру, — тобі так добре в червоному! А тобі Квіточка дуже йде золотий. Ви такі гарні в них! Усі хлопчики на пляжі будуть ваші!

Моя сестра, яка відрізняється квітневою впертістю, як це почула, відразу побігла за червоним купальником. А за нею і всі інші поспішили зробити свій остаточний вибір.

Квіточка вибрала собі золотий. Аліна - чорний. Оля - білий. Яна - рожевий. Леся - чорно-жовтий. А Ната - зелений під колір своїх очей. 

- Яна, я помітив, що ти розумна дівчинка, — похвалив я її. - Не знаю, як це тобі вдалося, щоб так швидко умовити мою сестру. Я її звісно дуже люблю та іноді мені буває з нею важко. А ти за хвилину все зробила. 

- Дякую, — відповіла мені Яна. І відразу сильно почервоніла.