Читати книгу - "Нафта"

Нотатка Зс

ВІДСТРОЧЕНА ПІСЛЯМОВА (III)

У цьому місці створюється план мандрівки. План, манера якого, риторичні «знахідки», метафоричний задум, розгортання розповіді й бісівська техніка (яка, передовсім, полягає у тому, що я уникаю топоніміки) будуть відтворені у подальшому на сторінках цього твору. Наразі це вступ, сказати б «становлення». Втім, позаяк я не маю наміру писати історичний роман, а лише зберегти форму, я неминуче вимушений встановити правила, яких слід дотримуватись, створюючи цю форму. Ось причина складання «плану мандрівки». Він буде виконувати роль матриці, чи ліпше сказати — передмови, до якої читач повертатиметься щоразу, як йому трапиться аналогічна, хоч і складніша ситуація.

Нотатка 3d

ВІДСТРОЧЕНА ПІСЛЯМОВА (IV)

Тетіс пішки пройшов до невеличкої площі недалечко, яка через невисокий мур виходила на міську глибоку розколину, на іншому боці котрої бовванів лісистий пагорб, облаштований під публічний парк: одначе недолуго обпиляний у бік рівнини на півночі Рима, вкритою закопчено-жовтою стернею, деревцями, огорненими поволокою спеки, поплямованої нечисленними вапняковими селищами. Тут він, зупинившись, очікував на автобус. Цей квартал більше не видавався йому знайомим: літо зробило його чужим для його очей, ніби дивина, яку колись бачив деінде. Люди вдягнені пристойно й, наскільки дозволяє їм виховання, стримані. Серед них студенти, дипломовані спеціалісти, управлінці, добродійки: окрім ватаги їхніх ледачих безпосередніх підлеглих. Автобус, на який чекав Тетіс, одвезе його далеко звідси, на інший кінець міста. Незабаром він прибуває — напівпорожнім. Тетіс тільки й встигає, що заскочити усередину, як автобус миттю рушає. Пожираючи простір того чужого кварталу, в якому почуватися затишно в змозі лише п’ємонтієць. Повертає на широкий шлях, засаджений уздовж деревами, проїхавши розлогі завороти якого, виїжджаєш на ще одну широчезну вулицю, цього разу пряму, на іншому боці котрої розташовується невеличка площа, на якій під палючим сонячним промінням закипає асфальт, — не забуваймо, що вгорі безхмарні небеса, — виходить на пустку навколо берегів річки. Річки з крутими греблями, сповненими нечистот, які випускають їдкий сморід. Це органічні нечистоти: тоді там ще геть немає пластику та полістеролу. Там лише макулатура та гівно. Повернувши на набережну Тибру, автобус пролітає її в одну мить. Рух транспорту був незначний, хоч у той далекий рік на набережній ще не було однобічного руху. Залляті сонячними променями з цього боку вишикувалися фасади будівель з кварталу на іншому березі річки: це був жилий квартал, який досі був фашистським. А далі почалася мішанина різноманітних стилів (хоча сонце, папірці, качани та гівно нікуди не зникли): ось стиль ліберті[16], ось двадцяте століття, а далі сімнадцяте, п’ятнадцяте, Середньовіччя. А за так само залитим сонячним сяйвом нагромадженням будівель, у непорушній спеці, височіє пагорб, на якому вкритий розлогими деревами, соснами, балюстрадами, поміж якими видніються будиночки, що належали шляхті, й кілька великих багатоповерхівок, які перетворили на коледж, мабуть, для американських попів. Автобус виїжджає на міст над млистою річкою. Саме цієї миті на самісінькій середині води пропливає нічний горщик. Під крутою греблею (нечистоти прорвало) розташовується купальня. На плавальному плоту, поміж вазонами для квітів, столами з обламаними ніжками та котами, розляглися десять чи дванадцять парубків з кашкетами на носі, з відкритими, гарно вистриженими потилицями або з купою коротеньких кучерів. Мостом крокує вервечка семінаристів. Незабаром автобус уже був на верхівці пагорба, що показався на тому березі річки. Він переїжджає його широкими тихими та безлюдними вуличками, що виходять на сади (які здаються занедбаними), проте там червоніють багацько буґенвілеїв. Через маленьку браму вісімнадцятого чи початку дев’ятнадцятого століття, автобус звертає на вуличку, уздовж якої з одного боку стоїть довгий ряд сучасних малоквартирок, а з іншого — величний і водночас такий знайомий високий мур з туфу. Дорога йшла нерівна, мабуть, її відкопали на рештках якоїсь дуже давньої дороги, залишки якої ще можна розгледіти: невеличка церквичка сімнадцятого століття, яка теж була збудована з такого самого туфу; балюстради з білого мармуру, що вкрилися плямами від плину часу; краї багаторічних лук, порослих ромашками та петровим батогом (й те й інше посохло від літньої спеки). Посеред дороги, на безлюдній зупинці, Тетіс сходить з автобуса. Звертаючи з місцини, де вишикувався рядок малоквартирок зі своїми маленькими садками, він прослизнув на досить широку вуличку, що спускалася вниз (обабіч дороги з одного боку розташовуються будівельні майданчики, на яких гурт хлопчаків у червоних картузах «морпіхоти» ганяє м’яча). Перед одним з будиночків, будиночок той нічим не вирізнявся, як і будь-який інший, Тетіс зупинився. Двері в будівлю були шляхетно-жалюгідно-розкішними, з золотими ххх. Заходить, піднімається ліфтом на п’ятий поверх, дзвонить в один з численних дзвоників. Двері відчиняє літня пані, схожа на дитину, вбрана у бідну та ще й брудну сукенку: у жінки сумирні й трохи перелякані очі через присутність цього незнайомого чоловіка, якому вона, вочевидь, неспроможна відповісти. На запитання цього чоловіка вона теж відповідає питаннями, відповіді у неї плутані, й жінка засмучена через те, що не може висловлюватися зрозуміліше. Її венетійський акцент ще більше видає здивування у голосі, коли вона розповідає, про що їй відомо: що людини, яку шукає незнайомець у будинку, немає вдома, та й у місті її теж нема, вона поїхала, далеко поїхала, у місцину, яка зветься Сиракузи. Що більше вона зізнається, то більше дивується, а разом з тим і засмучується через те, що незнайомець не знайшов людину, яку шукав (і яка здається їй такою відверто милою, й цього досить, аби вона почувалася засмученою через її відсутність). Жінка спромоглася згадати назву готелю, хоч і перекрутивши її, де вона, ймовірно, зупинилася, Вона розсміялася через те, що перекрутила назву. Й у тій усмішці проявилася її справжня вдача, жінки лагідної, розумної та хороброї. Її вік не збагнеш: вона могла б бути старою бабою, а могла бути й дівчиськом. Тетіс іде геть, посміхаючись із розумінням. Повернувшись на зупинку, чекає. Хлопчаки продовжують грати в м’яч, тільки й чутно, як сиплять прокльонами, і щоразу з їхніх усміхнених та ніжних вуст злітають дотепи, швидкі, немов блискавкиa[17]. Приїздить автобус і долає увесь шлях, що він його вже