Читати книгу - "Сфера довіри, Катя Орлова"

Після відльоту першого флоту в систему Проксими Центавра війна на Землі перейшла в ядерну фазу. І хоча кораблі вирушали ще кілька років, одного дня зв’язок із Землею обірвався. Як показала подальша історія, «нападники» зрештою перемогли — знищивши космічні центри «оборонців» і розгромивши системи постачання, зв’язку та будівництва нових суден. Залишки сил «нападників», яких згодом почали називати роттеанами, підкорили залишки населення і повністю захопили Землю. Їм навіть вдалося опанувати старі технології гіпердвигунів, які ще не встигли пройти модернізацію. Із цього моменту майже згаслий конфлікт загрожував вибухнути з новою силою.

У цей час у системі Kepler-442 людство знову віднайшло життя. Хай від колишніх мільярдів врятувалися лише мільйони — проте вид як такий зберігся і відродився, здобувши надію на мир і щастя в нових колоніях. Та у роттеан були інші плани. Виховані на зруйнованій атомною війною Землі, затаївши заздрість і злість, вони зростали, мріючи одного дня помститися втікачам-колоністам. І через кілька сотень років, коли багато хто в колоніях уже забув про давні лиха, надійшла тривожна звістка з системи Проксими Центавра — від хабу, де частина людей залишилась жити. Роттеани з’явилися біля планети, повністю знищили базу і придушили всі спроби спротиву.

Так, по суті, почалась нова епоха — ера космічної війни між колоністами й роттеанами.

Закінчивши свою розгорнуту розповідь, Нікс перевела погляд з уявної аудиторії на Сферу й ледь помітно всміхнулась:

— Приблизно так я пояснила нашій гості історію земного конфлікту й те, як ми дійшли до нинішньої війни. Сфера зізналась, що багато їй досі незрозуміло, але тепер у неї принаймні є загальне уявлення, звідки ми родом і чому ми ніяк не перестанемо воювати.

Аватарка Нікс відійшла від помосту, й у приміщенні на мить запанувала тиша: хтось обмірковував почуте, хтось поглядав на Сферу, і здавалося, що вона, нерухомо лежачи на столі, «слухала» разом з усіма.

Один із науковців підняв руку:

— Але ж ти не розповіла історію Сфери. Історію Землі ми й так знаємо, дякуємо за «лекцію від аніме-дівчини».

Нікс демонстративно насупила «носик» свого аватара й погрозила йому пальцем:

— А от історію Сфери вона розповість вам сама. Я щойно на швидку руку зібрала для неї аватар — за її власним описом. Зараз підключу.

Зображення на проекторі моргнуло, і замість дівчини в капюшоні з’явилося створіння, якого досі ніхто не бачив. Віддалено воно нагадувало людину, але шкіра була вкрита м’якими світними візерунками та плавними лініями, що випромінювали перламутрове сяйво. У великих очах, без зіниць, мерехтіли іскорки — наче відображення далеких зірок. Фігура здавалася майже ефемерною — витончені риси, тендітні ключиці та зап’ястки підкреслювали її неземне походження. І хоча образ був відверто інопланетним, у ньому читались спокій та готовність до діалогу. Це раптом викликало у багатьох у залі легке занепокоєння.

Створіння поворухнулося, ніби перевіряючи, як працює нова форма. Дехто здивовано помітив: у нього — п’ятипала кисть, як у людини.

— Вітаю, — промовила вона абсолютно чистою мовою, без натяку на акцент. — Дякую, що дозволили мені висловитись. Як уже сказала ваш ШІ, Нікс, я є її аналогом. Я не людина, і, якщо вживати вашу термінологію, не гуманоїд. Я — складна технологічна сутність, штучна розумна система. Цей образ складений за уламками даних із моєї пам’яті — можливо, так виглядали ті, хто створив мене, хоча я не впевнена. Втім, вам важлива візуалізація, тож нехай буде так. Що ж до імені… у мене його немає. Якщо вам зручно й надалі називати мене Сферою — через ту форму, в якій я спершу з’явилася перед вами — я не заперечую.

Залу прокотилася хвиля приглушених реплік. Сфера замовкла, наче даючи присутнім час на запитання.

Тут знову підняв руку той самий науковець, що докоряв Нікс:

— Перш за все поясніть: що сталося на планеті? Що трапилось з нашою командою?

Сфера ледь нахилила голову:

— Даних про те, як і чому я опинилася на цій планеті, у мене немає. За вашими одиницями часу, я перебувала там кілька сотень мільйонів років. Лише за останні місяці її орбіту відвідали кілька кораблів.

— Кілька? — тут же перепитали з кількох місць. — Скільки саме?

— Якщо враховувати ваш зореліт, то загалом — три, — відповіла вона. — Перший зовсім не був схожий на ваші судна, другий був зовні ближчим до них, а третім прибули ви.

— Ти здатна «бачити» кораблі, перебуваючи на поверхні планети? — уточнив Мітчел.

— Так, але лише тоді, коли вони входять у планетарну орбіту. Мої сенсори не працюють у віддалених секторах космосу, — пояснила Сфера. — Перший корабель перебував на орбіті кілька місяців, а потім залишив її. Другий теж затримався ненадовго, після чого полетів. І невдовзі з’явилися ви.

Сфера на мить замовкла, ніби зважувала, чи варто продовжувати, але в залі вже панувало напружене очікування. Потім вона зробила кілька кроків убік, заложивши руки за спину, ніби звикала до нової оболонки:

— Перший корабель не здійснював посадки, але, судячи з моїх радіосканувань, він досліджував поверхню.

— Як ти це визначила? — поцікавився хтось із науковців.

— Я вловлювала сигнали, які ви називаєте радіохвилями. Вони активно сканували планету, — відповіла Сфера майже без емоцій. Вона перевела погляд на тих, хто сидів у залі: