Читати книгу - "Книга, що розмовляє : пригоди Тимка у світі Мрій, Марія Дивосвіт"

Світло з книги розсіялося, і Тимко опинився посеред незвичайного місця — галявини, де небо переливалося всіма кольорами веселки, а повітря пахло медом і свіжою фарбою. Від яскравих кольорів очі почали злипатися від дивовижної краси — але навколо було дивно тихо.

— Чому тут так тихо? — запитав Тимко, озираючись.

Раптом поряд з ним з'явилася маленька дівчинка з волоссям, ніби зробленим із сонячного світла.

— Це Країна Кольорових Слів, — лагідно сказала вона. — Але сьогодні тут немає голосів, бо емоції зникли.

— Емоції? — перепитав хлопчик, знітившись.

— Саме так. Емоції — це сила, що дає слова життя. Без них герої не можуть говорити, а казки — жити.

— Хто їх забрав? — поцікавився Тимко.

Дівчинка подивилася вдалину, де темніла лісова межа.

— Тіньописець. Він живиться забуттям і хоче стерти всі почуття, бо вважає, що ніхто більше не читає і не відчуває.

Тимко відчув, як в грудях з'явилася рішучість.

— Що я можу зробити? — спитав він.

— Тобі треба знайти Ключ Емоцій. Він захований у лабіринті Забутих Спогадів, — пояснила дівчинка. — Без нього ми не зможемо повернути кольори й слова.

Вона простягла хлопчикові невелику срібну зірку — знак надії.

Вхід у лабіринт

Тимко зробив крок і опинився перед величезними воротами, що нагадували сторінки старої книги. Вони були вкриті витертими спогадами — образами, які повільно зникали, ніби їх стирали часом.

— Лабіринт забутих спогадів — це випробування для тих, хто хоче зрозуміти себе, — тихо сказав голос дівчинки.

Всередині лабіринту стежки змінювалися, і кожен поворот відкривав нові спогади: світлі моменти радості, сумні миті, страхи і мрії. Деякі з них почали зникати, якщо Тимко довго на них дивився.

Хлопчик зрозумів, що ці спогади — це частини його самого. Він вирішив не боятися і рухатися вперед.

Зустріч з емоціями

Раптом з темряви почувся тихий сміх. Тимко побіг на звук і побачив маленький клубок світла, який виблискував різними кольорами.

— Я — Радість, — промовило світло. — Ти мене шукаєш?

— Так, — відповів Тимко. — Ми повинні повернути всі емоції в Країну Кольорових Слів.

Радість засяяла яскравіше і показала хлопчикові дорогу до наступної кімнати лабіринту.

Далі він зустрів Смуток, який здавався важким і синім, Гнів — палаючий червоний вогник, і Надію — ніжний золотистий промінь.

Кожна емоція розповідала свою історію і давала Тимкові частинку себе.

Випробування страхом

В останній частині лабіринту з'явилася велика тінь.

— Це Тінь Страху, — пояснила Радість. — Він намагається зупинити тих, хто хоче повернути емоції.

Тимко відчув, як серце стиснулося, і йому захотілося відступити. Але він згадав слова Хранителя Часу: "Страх — це тінь перед початком дії".

Хлопчик глибоко вдихнув і сказав:

— Ти не зупиниш мене. Я хочу допомогти казкам жити!

Тінь відступила, і перед ним з'явився великий скринька із срібним ключем.

Повернення Ключа і слова оживають

Тимко вийшов з лабіринту і на галявині підняв Ключ Емоцій. Одразу навколо почали з'являтися звуки — шелест трави, спів птахів, голоси героїв казок.

— Тепер ми зможемо знову говорити, — радісно вигукнули вони.

Тимко усміхнувся, відчуваючи, як страх перед виступом починає розчинятися.

— Дякую тобі, Тимко! — сказала дівчинка з сонячним волоссям. — Ти справжній герой.

Книга знову засяяла — і хлопчик готувався до нової пригоди.