Читати книгу - "Світло Лани, Філундія"

— Добре, ситуація стабільно божевільна, — прошепотіла Лана. — Я в лісі, який, судячи з усього, не на Землі. Переді мною — дракон. Не ящірка, не метафора, не галюцинація. Справжній. Гігантський. Блищить, дихає. І поки що не їсть мене. Це, певно, удача?

Він сидів майже нерухомо. Величезна луска грала переливами у світлі, що просочувалось крізь крону дерев. Очі — наче нічні озера. Без дна.

— От би мати інструкцію… або хоча б відео на YouTube: "Що робити, якщо ви зустріли дракона". Нема. Ну то імпровізуємо, Лано.

Санні зависла поруч, її крила м’яко гуділи. Лана спробувала говорити пошепки:

— А може, він глухий? Чи сліпий? Може, нас не бачить… Ага, звісно. Так і повірила. Он як дивиться.

Вона відчувала, як серце калатає в грудях, мов барабан. Але було ще щось. Страх — так. Але під ним… щось іще. Тепло. Дивне, раптове відчуття — не її. Чи її?

Образ.

Її очі. Зверху — погляд, якого не може бути. Величезний, повільний, важкий. І ще: подив. Цікавість. Щось дуже давнє — мов ліс, що живе тисячі років.

Лана сіпнулась.

— Що це…?

Не слова. Не думка. Наче відлуння. Внутрішній поштовх. І… ще картинка.

Світло між деревами. Її постать. Самотність. І незрозумілий поклик.

— Це не моє… — прошепотіла вона. — Я це не придумала.

Вона подивилась на дракона. Той не рухався. Але щось у його очах стало інакшим. Глибшим.

— Ти… це від тебе? Але ж ти… звір?

Відповіді не було. Лише нове відчуття — туга, що лягала на плечі важким плащем. І втома. Не фізична — внутрішня. Та, що накопичується століттями.

— Я з’їхала з глузду. Офіційно.

Але вона знову відчула це: присутність. Немов її думки торкається інша свідомість — і не намагається проникнути, а просто… віддзеркалює.

Два дерева, що ростуть поруч. Не знають одне про одного, але їх коріння вже сплелися.

Лана притисла кулон до грудей. Він був теплим.

— Щось відбувається, Санні. Я не знаю що. Але я… відчуваю його.

І тут вона зробила страшне: знову подивилась прямо в очі дракону. І… не побачила голоду. Ні.

Тільки глибоку самотність.

І вперше за довгий час — не почула в собі страху. А співчуття.