Читати книгу - "Світло Лани, Філундія"

Він був людиною.
Колись. Давно.

Його звали Дамір, принц Кразарії — наймогутнішої держави драконів. Його батько тримав під контролем десятки королівств, а він мав у спадок силу, престол і шану. Принца навчали фехтувати, вести армії, розрізняти отрути й лестощі. Він мав бути переможцем, правителем і чоловіком для найвродливішої з принцес.

Але світ занепадав швидше, ніж Дамір дорослішав.

Магія, яка мала бути благословенням, стала отрутою. Хтось вчився зцілювати — інші вчилися нищити. Щодня палаючі міста, вбиті діти, порожні поля. Всі народи світу почали обожнювати війну. Вони поклонялися їй.

Друга сутність Даміра — дракон. Вогонь, броня, крила. Спершу він захоплювався цією силою — відчуття могутності сп’яняло. Але чим більше він був драконом, тим рідше повертався людиною.

Люди-дракони почали втрачати себе. Ті, хто був мостом між небом і землею. Вони почали довіряти інстинктам. Літати. Полювати. Вбивати. Забули мову, забули себе. Замість принца Дамір став чудовиськом.

Люди злякались. І почали винищувати драконів.

Вони мали рацію. Страх — природна відповідь на хижака, який забув, що колись був братом.

Він вижив. Але залишився сам. Ні племені, ні королівства, ні голосів.
Тільки інстинкти. Тільки вогонь. Тільки він.

Він ховався. Спочатку — на горах. Потім — у хмарах. Потім — у самоті.
Світ став чорним. Дерева вмирали. Земля тріскалась. Магічні шрами палали в кожному кінці світу, де ще колись жили його народи, вороги…

І тільки уві сні він чув голос. Він повертався знову й знову.
— Знайди скарб.
— Боги залишили підказку.
— Тільки чисті серцем та світлим розумом зможуть розгадати загадку Скарба.

Одного разу Дамір прокинувся… і попрямував на Північ. Там залишився єдиний клаптик лісу, який ще не згорів, не був затоплений, не отруєний. Земля, яку лісова магія досі боронила та ховала від чужих очей. Він не знав, чому пішов туди. Не знав, чому саме тоді.

І саме там… він побачив її - людину.

З бджілкою. І з бурштиновим світлом у грудях.

Світ на мить зупинився.

А може, то серце згадало, як битися не для полювання — а для життя.