Читати книгу - "Світло Лани, Філундія"

Повітря змінилося.

Лана відчула це шкірою — густе, важке, насичене запахом деревної кори й чогось ще… дикого. Неприборканого. Небезпечного.

— Санні, — прошепотіла вона. — Чуєш?

Бджіла, її охоронниця, зависла перед очима, але не видала ані писку. Вже це викликало занепокоєння.

Лана обережно розсунула гілки. І побачила.

— Ой… лишенько…

Попереду була величезна істота із золотою лускою. Крила складені, луска мерехтить, як гаманець із старовинними монетами. Очі — як дві безодні, що дивляться просто в душу. Паща… величезна. Страшна. Там точно поміститься одна Лана, і ще дві таких, як вона.

— Це… дракон?

Здавалося, земля затамувала подих.

— Ти жартуєш… У цьому світі живуть дракони?! Реальні дракони?! Ну звісно, казки тата… Вони ж не були казками? А попередити?!

Вона зробила крок назад — гілка тріснула. Дракон підняв голову. Повільно. Мов скеля ворухнулась.

— Ні-ні-ні… не дивися так! Я взагалі випадково! Я просто… тут ходила! Шукала… ягід!

Санні мовчала. Просто зависла, блимаючи своїм крихітним тільцем.

— А ти, бджілко моя ясна, дякую. Захистила. От зависла тут, мов золота підвіска і все. Що, язика проковтнула? Драконів у списку загроз не було?!

Істота не рухалася. Тільки очі блищали, уважно вивчаючи її.

— Треба тікати. Спокійно… без паніки… Я повільна, але може, якщо зроблю вигляд, що я пеньок… ні, погана ідея.

Лана потроху почала відступати. Крок… ще крок…

Зламана гілка.

— О, прекрасно. Ще раз приверни увагу, Лано. Тепер точно поповнили обіднє меню.

Дракон не зрушив з місця. Але у його погляді з’явилось… щось. Не голод. Не агресія. Наче… здивування?

— А якщо він розумний? А раптом це не просто звір?

Ні. Досить. Годі філософствувати перед смертю. Треба думати, як втікати.

— По фізкультурі у мене завжди були погані оцінки. А тепер, значить, марафон. Халепа.

Вона знову кинула погляд на Санні.

— Маєш хоч якісь ідеї?

Бджіла злегка затріпотіла крилами і — ніби навмисно — зависла ближче до дракона.

— Що ти робиш?! Це ж… він! Не наближайся!

Лана важко зітхнула.

Вона ще не знала, що цей звір не ворухнеться. Що він просто... спостерігає. І що між ними вже починає зароджуватись тоненька ниточка зв’язоку, який незабаром змінить усе.

А поки — вона просто хотіла втекти. І дуже старалася не вивернути щиколотку.