Читати книгу - "Альтернативні пригоди Буратіно, Дмитро Терко"

Під будинком, зайнявши пів тротуару, стояв новенький сріблястий Hammer H4 Concept. За керманича правив якийсь смуглявий дідуган з чорною кіскою до поясу. На його правій руці Тіно помітив майстерно виконане тату батога-семихвостого і напис "Bass". Воно асоціювалось з чимось далеким і неприємним.

- Нам в офіс, промовила Аля, і авто плавно рушило вгору, потім звернуло на Саксаганську і помчало далі до перехрестя з давнішньою Л.Толстого, далі – вліво вгору по вулиці Василя Липського до вулиці Солом'янської, будинок 1Г.

        Наша трійця вийшла і попрямувала до входу над дверима якого можна було помітити недбало затерту назву "МММ". Зайшли і одразу потрапили до великої занедбаної зали. В її дальньому кінці стояв великий стіл. Аля легенько одним пальчиком підштовхнула до нього потенційного "інвестора". Діставшись столу Тіно наткнувся на затуманений більмами погляд незнайомця, років за 80 з гаком, який здається спав.

- Мар! Вигукнула Аля. Ось новенький.

Після цих слів, чоловік стрепенувся і запитав хриплим голосом:

- Скільки вносите?

Почувши це, Аля навшпиньках підійшла і із-за спини хлопця пояснила "головному менеджеру":

- Він справжній інвестор. Це ж той, що претендує на триста двадцять, пригадуєте?

"От таке, подумав Тіно, — я вже не призер, а тільки "претендент", а вголос мовив:

- Покажіть, будь ласка, договір з усіма умовами. Я візьму із собою, ознайомлюся.

Від цих слів обличчя Мара, вкрите від лоба до підборіддя бородавками, сіпнулось. Причому дивно: шкіра пішла зморшками, а бородавки — ніби окремо від шкіри — зависли в повітрі, мов на нитках.

 Тонкі довгі пальці головного менеджера, схожі на п'явок, почали незалежно звиватися на стосі паперів під ними.

Картина нагадала Тіні сцену за участю капітана-чудовиська Дейві Джонса з блокбастера "Пірати Карибського моря".

Мар висмикнув зі стосу подвійний аркуш інвестиційного договору і підвівшись різко протягнув його відвідувачу. При цьому він ледь не зачепив п'ятилітрову банку, що стояла на столі. Йєнс побачивши це стурбовано зойкнув, адже "казна" була на 3/5 наповнена десяти- і п'ятигривенниками.

Тіно присів на стілець перед столом і поглянув в папери.

— Сорок гривень за бланки, — процідив Мар. — Монетами.

        А тим часом до офісу під'їхав поліційний патрульний "Ніссан" і "Буцефал" Національної гвардії. З автівок швидко вийшли по дві пари правоохоронців і попрямували в приміщення.Поліціанти – дівчина і молодий чоловік хутко підійшли до столу, а нацгвардійці запропонували всім присутнім пред'явити свої документи.

- Знову за своє, Мар? – докірливо звернулась поліціантка. Де ваша ліцензія Нацбанку на фінансову діяльність? Дотепер не маєте?

У відповідь Мар скорчив гримасу. І в цей момент один із нацгвардійців почув характерне клацання — і за звуком зазирнув під стіл менеджера.

— Зброя! — вигукнув він.

Почувши це, дівчина вихопила пістолет і вже піднесла його до лоба Мара, та в ту ж мить різко відхилила голову назад, вп’явшись поглядом у стелю. Сценка виявилася комічною: це її напарник, піднімаючи свій "Форт-17", зачепив її косу, й ривком смикнув пістолет просто в неї з рук. Старого бідолаху поставили обличчям до стіни, руки вгору. Один з нацгвардійців нахилився і дістав з-під столу автомат "Узі". Блискучий, легенький — пластиковий.

— Тьфу, ти, дурепа! Іграшковий! — розреготався він.

Усі потроху заспокоїлися — всі, крім головного менеджера, який, здається, трохи змок...

Другий військовий, наче між іншим, звернувся до Йєнса:

— Не бажаєте до ТЦК?

Та саме тут наша "Firefox" підійшла до нього й, подарувавши на згадку ледь вловимий аромат своїх Chanel No. 5, прошепотіла на вушко:

— Подивись, любчику.

З цими словами вона легенько розвела поли кардигана Йєнса — і під ними виявилося щось пухнасте й усім добре знайоме. Військовий мимоволі розчулився й кивнув їй, даючи зрозуміти, що розуміє й співчуває.

Візит контролерів завершився прозаїчно: монети, які, судячи з ваги, тягнули на 28 тисяч, конфіскували на користь Збройних Сил, про що був складений акт і протокол, як годиться — по всій формі.

Тіно полегшено зітхнув, потягнувши на повні груди вечірню прохолоду, й рушив до своєї комірчини. Вона містилася в підземному паркінгу на вулиці Івана Огієнка, 4, поблизу Південного вокзалу. Йому залишалося забрати свій фрілансерський інструмент — планшет Wacom Cintiq Pro.

Повернувшись до нової оселі, Тіно попрацював до пізньої ночі й відіслав замовнику готовий продукт. День видався важкий і насичений. Прийнявши душ, він тільки торкнувся головою подушки — і відразу провалився у сон.

Та вже перша ніч передвіщала щось незвичайне…