Читати книгу - "Голуб"

264
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Голуб" автора Патрік Зюскінд. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 17
Перейти на сторінку:
цими смарагдово-зеленими, волого-блискучими кляксами. Проте сталося щось дивне: велика кількість гидоти не те щоб збільшила Йонатанове почуття відрази, а, навпаки, посилила його волю до опору: від тієї єдиної клякси і від тієї єдиної пір’їнки він напевно відсахнувся б, зачинив би двері назавжди. Та оскільки толуб загидив чи не всенький прохід — ця універсальність ненависного феномена мобілізувала його хоробрість. Він відчинив двері повністю.

І тут він побачив голуба. Він сидів праворуч на відстані півметра, в самісінькому кінці коридору, в куточку. Туди падало так мало світла, що Йонатан, кинувши лише короткий погляд у його бік, не розгледів, спав він чи ні, було його око відкрите чи закрите. Та він і не хотів цього знати. Він взагалі ладен був би його не бачити. У книзі про тропічний світ він якось читав, що певні тварини, насамперед орангутанги, нападають на людей лише тоді, коли ті дивляться їм у вічі; якщо ж не звертати на них уваги, то й вони залишать тебе у спокої. Може, це так само стосується й голубів. У будь-якому разі, Йонатан вирішив удавати, ніби голуба більше не існує, принаймні, більше на нього не дивитися.

Він повільно витягнув валізу в коридор, дуже повільно й обережно пробрався між зеленими плямами. Потім розкрив парасолю, тримаючи її лівою рукою перед грудьми та обличчям, наче щит, ступив у коридор, продовжуючи слідкувати за кляксами, зачинив за собою двері. Наперекір усім намірам діяти так, наче нічого не сталося, він знову відчув страх, серце гупало аж під горлом; і коли він не одразу зумів одягненими в рукавиці пальцями вийняти ключ із кишені, то почав від нервового напруження тремтіти, внаслідок чого ледве не вислизнула парасоля; і доки він, ухопивши парасолю правою рукою, намагався затиснути її між плечем та щокою, ключ таки справді впав на підлогу, майже посередині однієї з клякс. Він мусив нагнутися, щоб його підняти; і коли він його нарешті міцно затиснув, то від хвилювання тричі помилявся, доки встромив його в замковий отвір і двічі провернув. У цю мить йому здалося, наче він почув за спиною якесь хвилювання… чи, може, сам просто зачепив парасолею стіну?.. Та ось він почув його знову, однозначно, коротке, сухе биття крил, і його охопила паніка. Висмикнувши ключа з отвору, вхопивши валізу, він кинувся тікати. Розкрита парасоля шкрябала стіну, валіза грюкала об двері інших кімнат, посеред проходу стояли стулки відчиненого вікна, він протиснувся повз них, тягнучи за собою парасолю, так сильно і незграбно, що розлізлася крамна оббивка, на що він не звернув уваги, йому було все байдуже, аби тільки швидше, швидше, швидше втекти звідси геть.

Лише досягнувши сходового майданчика, він на мить спинився, щоб скласти остогидлу парасолю, й озирнувся: світлі промені ранкового сонця падали через вікно й виокремлювали гостро окреслений прямокутник світла із сутінків коридору. Крізь них нічого не було видно, і тільки примруживши очі, напружено вдивляючись, Йонатан побачив, як там, геть позаду, голуб відірвався від темного закутка, зробив кілька швидких, хитливих рухів уперед, після чого приземлився знову, безпосередньо перед дверима його кімнати.

З огидою він одвернувся і почав спускатися сходами. В цю мить він був переконаний, що ніколи не зможе сюди повернутися.

* * *

Від сходинки до сходинки він заспокоївся. На сходовому майданчику другого поверху його кинуло в жар, коли йому раптом спало на думку, що він усе ще одягнений у зимове пальто, шарф та взутий у хутряні чоботи. Будь-якої миті з дверей, що виходили з квартир господарів сюди на задвірок, може вийти покоївка, прямуючи на закупи, або месьє Ріго — виставити порожні пляшки з-під вина, чи навіть сама мадам Лассаль, байдуже, з якої причини — вона встає рано, мадам Лассаль, вона й зараз була вже на ногах, проникливий аромат її кави було чути на сходах, — отже, мадам Лассаль може відчинити двері своєї кухні, а тут перед нею стоїть він, Йонатан, при яскравому серпневому сонці в найхимернішому зимовому спорядженні — вона не зможе просто так не звернути уваги на таку незручність, йому доведеться щось пояснювати, але як? Придумати якусь побрехеньку, але яку? Для такого зовнішнього вигляду не було переконливого пояснення. Можна було тільки подумати, що він збожеволів. Напевно, він збожеволів.

Він поставив валізу, дістав з неї пару черевиків і стрімко зняв рукавиці, пальто, шарф та чоботи; вступивши в черевики, він запхав до валізи шарф, рукавиці й чоботи, а пальто підхопив на руку. Таким чином, як йому здавалося, його існування було перед кожним знову виправдане. У будь-якому разі він зможе стверджувати, що несе здавати свою білизну до пральні, а пальто — до хімчистки. З помітним полегшенням він продовжив своє сходження.

У дворі він наштовхнувся на консьєржку, яка саме завозила на тачечці з вулиці бачки для сміття. Відчувши, що його впіймали, він аж заспотикався. Він не міг повернутися в темряву під’їзду, вона його вже помітила, отже, мусив іти далі.

— Здрастуйте, месьє Ноель, — сказала вона, коли він проходив повз неї навмисне бадьорим кроком.

— Доброго дня, мадам Рокар, — пробубонів він.

Вони ніколи не розмовляли одне з одним. Протягом десяти років — відколи вона з’явилася в будинку, — він ніколи не сказав їй більше аніж «добридень, мадам», «доброго вечора, мадам» та «дякую, мадам», коли вона вручала йому кореспонденцію.

Не те щоб він щось мав проти неї. Вона не була неприємною особою. Вона нічим не відрізнялася від своїх попередниць. Вона була як усі консьєржки: невизначеного віку, між під п’ятдесят та під сімдесят; вона, як усі консьєржки, ходила перевальцем, мала повнувату фігуру, блідий колір обличчя та затхлий запах. Коли вона не возилася з бачками для сміття, не прибирала поріг або не справляла хутенько покупок, то сиділа при неоновому світлі у своїй маленькій комірчині, що в проході між вулицею та двором, мала ввімкнений телевізор, шила, прасувала, готувала їжу та впивалася дешевим червоним вином або вермутом, точнісінько як будь-яка інша консьєржка. Ні, він справді нічого не мав проти неї. Але він мав щось проти консьєржок взагалі, бо консьєржки були тими людьми, хто за своєю професією постійно стежить за іншими людьми. А особливо мадам Рокар була тією, хто постійно спостерігав саме за ним, Йонатаном. Було абсолютно неможливо пройти повз мадам Рокар так, щоб вона найкоротшим, майже невидимим поглядом тебе не зафіксувала. Навіть коли вона, сидячи на стільці у своїй комірчині, засинала — що траплялося в основному раннього надвечір’я та після вечері, — досить було

1 ... 4 5 6 ... 17
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Голуб», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Голуб"