Читати книгу - "Мартін Іден"

Ця розбіжність, це розгортання переживань закоханої пари в параметрах різних художніх систем поглиблюється з розгортанням сюжету. У Рут посилюється поклик плоті, голос інстинкту: «їй хотілося пригорнутися до цього палкого, могутнього чоловіка, що наче вулкан клекотав силою і здоров'ям, і хотілося так сильно, що вона ледве стримувала себе». Навпаки, почуття Мартіна одуховлюється, спірітуалізується, набуває ледве не релігійного характеру: «Поглядом він не раз зупинявся на її губах, жагуче бажаючи поцілувати їх. Але в його бажанні не було нічого грубого, земного… Вона була не з плоті й крові. То були вуста чистого духа, що вабили його зовсім не так, як вуста інших жінок. Він міг би поцілувати їх, прикластися до них своїми губами, але зробив би це з любовним трепетом, з яким цілують губи Господові». Ці мотиви, ці зіставлення переживань Мартіна і Рут без кінця повторюються у романі, злегка варіюючись, аж до прозріння героя, котре явно затяглося.

Словом, у Мартіна склався абсолютно неадекватний образ Рут, образ ідеалізований, романтичний, що не має нічого спільного з життєвим прототипом. Реальна Рут — дочка своїх батьків не тільки по крові, їхнє завершене втілення. Вона любить Мартіна, тягнеться до нього всім єством, але теж не вірить в його талант та спроможність стати письменником і досягти успіху. Нездатна зрозуміти його твори (хоч і філолог за освітою!), вона вмовляє його відмовитися від «нікому не потрібних писань»: зайнятися серйозною справою, робити кар'єру. Ідеалом чоловіка для неї є її батько, поважний банківський службовець, і вона бажала зліпити з Мартіна його копію. Зрештою, наштовхнувшись на «впертість» Мартіна, вона піддається наполяганням батьків і відмовляється від нього. Узагальнено слід сказати, що це пересічна міщаночка з університетською освітою, по-буржуазному обмежена й розсудлива, позбавлена здатності самостійно мислити й діяти.

Не випадково Бріссенден жахнувся, здогадавшись, що свої «Любовні сонети» Мартін присвятив «отій блідій, хирлявій самочці». Про те, яку жінку треба було б Мартінові, його друг-поет говорить у стилі Ніцше і його образності: «А вам треба велике, безоглядне кохання, вам треба вільна душа, веселково-яскравий метелик, а не сіренька міль».

Отже, кохання Мартіна до Рут промовляє про нього самого, розкриває його духовний склад і характер, і цим переважно цікава ця розтягнута любовна історія. Розкриває його як романтика, котрим, слід наголосити, він виявляється в усьому, не тільки в коханні, а й у ставленні до життя, його викликів і вартостей, у несамовитому пориві до творчості, у боротьбі за самоствердження наодинці, «в мороці, без світла, без заохочення», у його катастрофічному розчаруванні й самогубстві. Словом, у його романтичному максималізмі. Можна сказати, що образ Мартіна Ідена має романтичну генеологію і структуру, пов'язаний він переважно з англо-американською романтичною традицією. Та разом з тим це романтик, для якого Євангелієм є «Основні начала» Герберта Спенсера, який наукою наук вважає біологію і свято вірить у дарвіністську теорію природної еволюції. Він повчає професора Кодуелла: «Я скажу вам, у чому ви помиляєтесь, тобто що хибне у ваших поглядах. Вам бракує знань із біології. Ви не відводите їй місця у своїй системі. Я маю на увазі справжню наукову біологію, починаючи з лабораторних експериментів по оживленню неорганічної тканини і кінчаючи найширшими естетичними й соціальними узагальненнями».

Тут Джек Лондон наділяє героя власними поглядами і він у цьому плані ідентифікується з автором. Але в цілому образ Мартіна Ідена вибудовується на романтичній парадигмі, і, зрештою, він виглядає проповідником позитивістських ідей, який вкладає в цю проповідь романтичний темперамент і пристрасть.

Важливо зазначити, що у художній творчості Лондона позитивістський біологізм у його спенсерівському варіанті переходить у вітаїзм, апологію життя як вітальної стихії поза її соціальним оформленням. Письменника захоплювала, ледве не гіпнотизувала ця вітальна стихія життя, і поетизація цієї іманентної життєвої стихії проймає усю його творчість, починаючи від «північних оповідань». Ця потужна інтенція проявляється і в романі «Мартін Іден», концентруючись в образі головного героя. Вище вже говорилося про те, як ця сила притягувала Рут до Мартіна, який «наче вулкан клекотів силою і здоров'ям». Не раз згадується в романі про те, як діяла вона й на інших жінок. Самим Мартіном ця вітальна стихія сприймається й осмислюється як сила вселенська, космічна, що єднає його зі світом. Подібним чином, як явище космічної вітальної сили, сприймається він Рут: «Щось космічне було в ньому. Він прийшов, овіяний вітрами безмежних просторів. На обличчі його відбився блиск тропічного сонця, а в залізних м'язах грала первісна сила».

У цих інтенціях і мотивах роман «Мартін Іден» і творчість Лондона в цілому зближується з «філософією життя», яка набула великого поширення в літературі на межі XIX–XX ст., зокрема з ніцшеанством, її найвпливовішою течією. З ним письменник був обізнаний, і воно справило на нього значний вплив, що виразно проявилося в багатьох його творах і в романі «Мартін Іден» у тому числі.

І тут вже необхідно сказати, що світогляд Джека Лондона не відзначається системною цілісністю і є скоріше еклектичним. Спроби звести його до якогось спільного знаменника, вкласти в певну філософську систему або ідеологему, які не раз робилися з різних позицій, не виявилися переконливими, його головними світоглядними складниками є позитивістський біологізм у спенсеріанській редакції, про який уже йшлося вище, соціалізм і ніцшеанство, а вірніше певні його аспекти, що сходять до філософії індивідуалізму, культу сильної особистості «надлюдини». При цьому названі складники виходять на передній план у певні періоди творчості, які мінялися, а то й в одних і тих же творах, складно поєднуючись і переплітаючись. До таких творів належить роман «Мартін Іден», де все це проявилося чи не найвиразніше.

Першою філософською системою, яка була засвоєна героєм і справила на нього глибокий вплив, був спенсерівський позитивізм. «Світогляд цього філософа, — пише Лондон, — здавався йому незаперечним, і для Мартіна зректися Спенсера було однаково, що мореплавцеві викинути за борт компас і карти». Подібним чином учення Спенсера було сприйняте героєм роману (як і раніше автором) тому, що воно відповідало його життєвому досвіду й переконливо витлумачувало його. Боротьба за існування у формах, модифікованих