Читати книгу - "Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
От Додон живе і все думає: «Як би знищити того Бову?»
Одного разу прокинувся і говорить жінці:
— Знаєш, що мені снилось цю ніч? Такий сон страшний, що я боюся з тобою жити. Якщо ти Бову Королевича не вб’єш, то я тебе покину. Мені снилось, що я їхав десь полем верхи, а напроти мене Бова Королевич. І як налетів на мене, то так і нашпилив списом — заколов. Я боюсь, щоб цей сон не справдився, тому зведи Бову з світа, інакше я тебе покину.
Що робить? Жалко їй сина. Але ж любить Додона. От вона й говорить:
— Знаєш що, убить своїми руками, пролить кров сина — гріх, жалко. Давай я посаджу його в темницю, будем держать його без їжі, нехай він з голоду помре.
— Ну, давай!
Посадили Бову в тюрму. Сидить він там день, два… А все-таки їй жалко було сина. Призиває вона няньку, була в неї така, називалась Дівка-Чорнявка. От вона призвала Дівку-Чорнявку, дала їй хліба й до хліба і каже:
— На, увечері, як буде темно, занеси як-небудь і передай Бові Королевичу.
Взяла та нянька (а вона сильно любила Бову Королевича, хотіла його визволить) і занесла все в тюрму. Він почав просить її:
— Як будеш виходить, відчини тюремні двері і замкни ворота у двір княжого двору, то я втечу.
Вона відчинила і замкнула ворота. Вночі, як стало темно, Бова вискочив і давай тікать. Брав він путь прямо до моря. Біг він, біг, поки зморився, впав і заснув. Йшли рибалки ловити рибу і знайшли сонного хлопця. Подивилися — такий красивий, хороший хлопець.
— Давай заберем його з собою!
Забрали його і пішли до моря ловити рибу. Якраз плив корабель. Плив, плив і пристав до берега.
— Що там у вас? Риба є на продаж? — питають.
– Є! — відповідають рибалки.
Ті прийшли, як глянули на того хлопця, так і кинулися:
— Продайте нам його!
А тим рибалкам що, де гроші взять? Краще хлопця продать… Купці дали добрі гроші, і рибалки продали Бову.
Сів Бова Королевич на корабель, і попливли.
Пливли вони, пливли, поки допливли до одного міста. У тому місті княжив князь Зіндзівей Андронович. Мав дорослу дочку. А в стародавні часи так було: корабель на пристані стає біля міста, і хто там княжить, князь який, чи що, — посилає послів: «Ідіть подивіться, що на кораблі на продаж є і що вони купують?» Знаться, торгівля. У них купувати, а своє продавати.
От так пішли люди і від князя Зіндзівея Андроновича. Прийшли на пристань і як глянули на Бову Королевича, то й забули, чого їх князь послав туди. Тільки на Бову дивились і дивились.
Як вернулись, питає князь:
— Що там є?
А вони тільки за того хлопця і розказують:
— Такий хлопець, такий хлопець, такий хлопець!
А дочка князева як почула, та:
— Гайда, поїдемо побачимо!
Зразу ж князь узяв дочку, поїхали. Як побачили Бову Королевича, то й самі забули за все. І причепилися до команди корабля:
— Продайте нам його.
Ті не хотять, а ці:
— Ні, продайте, бо арештуєм корабель.
Ну, ті вже не мали що робить, продали Бову Королевича князеві Зіндзівею Андроновичу.
От той князь із дочкою ведуть Бову Королевича до себе та й питають:
— Як тебе звуть, хто ти такий, якого роду?
А він не признається, тільки каже:
— Батько мій музика, а мама прачка.
Та ці знов його випитують:
— Якого ти роду, хто ти такий, чий ти?
— Батько мій музика, а мама прачка.
— Ну, — каже князь, — якщо ти простого роду (а Бова уже виріс, стало йому п’ять років, а здоровий, як дорослий чоловік), то я тебе поставлю старшим на стайні, будеш там коням лад давати.
А він думає: «Це мені й треба, я буду собі коня шукать по своїй силі».
От побув він там на конюшні, роздивився, усе взнав, знайшов собі коня.
Почалася війна.
А раніше так бувало: коли який-небудь сусідський князь хоче взяти у другого князя заміж дочку, то присилає листа, пише:
«Дай твою дочку за мене заміж, а ні — зараз прийду і військом завоюю, заберу силою».
От присилає і до Зіндзівея Андроновича листа один князь, на прізвище Духопер. А в тім листі просить: «Віддай свою дочку за мене заміж, а якщо не віддаси, то прийду з військом, розіб’ю твоє військо, заберу твою дочку заміж силою».
От пішов князь Зіндзівей, засмутився, питає дочку:
— Що будем робить? От так і так.
Вона:
— Н-ні! Ніяк! Ніяким родом не хочу, не йду! (А їй уже Бова сподобався. Хоча він молодий, а красивий, здоровий!)
Той Духопер як прочитав листа, що не згодна дочка йти заміж за нього, враз зібрав своє військо, прийшов, оточив місто і давай викликать — виходь на бій (викликать трубою, що називалась бараній ріг).
Зіндзівей зібрав своє військо, вийшов проти тих, а його дочка з Бовою Королевичем вилізли на башту й дивляться.
Почали битися. Раніше не було ще вогнепальної зброї, тільки руками билися, різні шаблі були, навіть сокири. Брали в руки що попало й билися.
Почали битися. Баче Бова Королевич, що вже ті війська душать ці. Він розсердився і каже:
— Я піду на поміч!
Вона не пускає:
— Куди ти підеш? Ти ще малий, чи ти битися вмієш?
— Піду!
Вона не пускає, а він виривається. Вирвався від неї силою і подався вниз. Прибіг на конюшню, кінь у нього вже є. Нема чим воювати — нема шаблі, нема меча. Була мітла така — з терну зв’язана дротом міцно. Він схопив у руки ту мітлу, сів на коня і полетів.
Як вилетів за місто, як почав тією мітлою направо і наліво: махне — так і лежать, махне — так і лежать! Пролетів напрольот те військо Духоперове і всіх положив — зробив дорогу. Повернув коня назад і другу дорогу проклав. Ті бачать, що нема де дітися, злякались — і навтіки! Ці за ними. Розбили, розігнали те військо.
Тоді вже як побачив князь Зіндзівей Андронович, що зробив Бова Королевич, хлопець, батько якого музика, а мама прачка, стрів його з музикою і питає:
— Скажи правду, хто ти такий?
— Батько мій був славний хоробрий князь Гвидон, а мама Мілітриста Кірбітовна, а я Бова Королевич.
— Ага! Он хто ти, хлопче!
Привели його
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників», після закриття браузера.